Українські народні казки - Козак Мамарига

От він і накрив тими шкурами її хатку, щоб дощем крізь обідрану стріху не залило. Вона йому подякувала й каже:

— Вночі вийди в степ та свисни, прибіжить до тебе кінь, його й бери!

Повернувся Іван до царя.

Той питає:

— Що ж, так і не добрав коня?

— Нічого, — Іван каже, — завтра буде кінь.

Настала ніч. Вийшов Іван у степ, як свисне богатирським посвистом, от і прибігає до нього кінь. Прибіг і питає:

— Чого, хазяїне любий, бажаєш?

— Пора нам в путь-дорогу вирушати.

— Добре, — каже кінь.

Завів Іван коня у царську стайню, прив'язав, дав пшениці білоярої, а сам спати пішов.

Цар устав ранком, послав по Івана, питається:

— Може, хоч уві сні коня бачив?

Той каже:

— Є вже в мене кінь, на стайні стоїть.

Вийшли, подивилися, цар аж здивувався, що такий великий та добрий кінь.

— Тепер треба мені ще палицю, таку, щоб привезли її з лісу на двох парах волів.

Привезли йому з лісу палицю на двох парах волів. А він підкинув її вгору, сам ліг на півтори доби спати. Прокинувся — летить палиця назад… Він підставив мізинний палець — вона у друзки й розсипалась.

— Привезіть мені, — каже, — палицю на чотирьох парах волів, бо ця негожа.

Вони зрубали столітнього дуба, зробили палицю, привезли на чотирьох парах волів. Він підкинув її вгору, а сам ліг на три доби спати. Прокинувся, чує — палиця летить назад, гуде. Він підставив їй середній палець — вона вдарилась і на півтора аршина в землю вбилась.

— Ну, — каже Іван, — ця добра буде.

І збирається в дорогу. Цар каже йому:

— От як дістанеш такого коня, що моєму синові забажалося, то я тобі яку схочеш нагороду дам і ніколи ніякої кривди не чинитиму. Слово моє тверде.

Поїхав він. Але цар все-таки не вірить, щоб якийсь-то Іван — мужичий син та й коня такого сам дістав. От він покликав двох богатирів, панських синів, наказує їм:

— Здоганяйте, — каже, — Івана та й їдьте разом з ним.

Наздогнали богатирі Івана й кажуть йому, що цар наказав їм разом з ним їхати.

— Гаразд, — каже Іван, — тільки як же нам бути? Треба комусь із нас бути старшому, щоб ми комусь одному підкорялися.

Ну, ці богатирі, панські синки, зразу ж один наперед другого:

— Я буду старшим, я буду старшим!..

А Іван — мужичий син каже:

— Ні, так не годиться. Давайте по дорозі палиці кидати — чия далі впаде, той і буде старшим.

Погодились. Кинув один палицю по путі вперед. їдуть день, їдуть другий — палиці нема… На третій день бачать — лежить палиця. Кинув другий. їдуть день, два, три — нема палиці… Знайшли аж через тиждень.

Кинув тоді палицю Іван — мужичий син. їдуть тиждень, другий, третій — нема палиці!..

— Це вже ми твою палицю, мабуть, проминули! — кажуть богатирі.

— Не може того бути, — Іван відповідає, — моя палиця десь у гостях.

Проїхали ще тиждень, коли це бачать: стоїть великий дім, навколо мідна огорожа, глибокий рів, через той рів — мідний міст. Дивляться — Іванова палиця через огорожу перелетіла, ріг дому одбила, там і лежить.

А в цьому домі жили страшні змії, тільки їх вдома не було — воювали десь. От зайшли Іван з богатирями до того дому, коней до стайні завели, самі на ночівлю розмістилися.

— Сьогодні ти підеш на міст вартувати, — каже Іван одному богатиреві, — а ти, — другому каже, — біля коней ляжеш, а я в будинку спатиму. Та гляди ж, — першому каже, — не спи, брате, уважно стережи…

Пішов той богатир на міст, ходив-ходив, а потім ліг та й заснув міцним сном. А Іван опівночі прокинувся, вийшов на міст, бачить — спить вартовий. Коли це вітер гуде, земля двигтить — змій шестиголовий летить. Підлетів до мосту й каже своєму коневі:

— Стій, не чмихай, не трусись! Проти нашої сили нема нічого. Є тільки Іван — мужичий син, та його й кісток сюди ворон не занесе!

— Ворон кісток не занесе, а добрий молодець сам зайде! — каже Іван.

— Чи битися, чи миритися прийшов?

— Та вже ж битися, не миритися!

— Ну, — каже змій, — бий ти перший.

— Ні, — Іван відповідає, — бий ти.

Шестиголовий змій як ударив, то Іван тільки з місця трохи здвигнувся, а тоді як вдарив змія своєю палицею, то заразом усі шість голів зніс.

Посік він змія, спалив кістки і на вітер попіл пустив, а сам пішов у дім і спати ліг. На ранок і питає того, що на мості вартував:

— А що, добре стеріг?

— Так стеріг, що мимо й птиця не пролітала, — каже той.

На другий день послав другого вартувати на мості, а того на стайню. Той по мості походив, походив та й заснув під мостом. А Іван прокинувся, дивиться — нас іти. Пішов і став на мості. Коли це чує — вітер гуде, земля двигтить, дев'ятиголовий змій летить!.. Каже змій своєму коню: