Українські народні казки - Козак Мамарига

Та як змахне своєю булавою, аж земля загула!

Як уздрів Змій оту булаву, бачить, що непереливки, та враз Оленку підхопив і звився вгору, аж під хмари.

— Е, — каже Котигорошко, — ідіть, братики милі, додому, до батька й матері, а я піду сестру визволяти!

Забрали тут брати золото та срібло, що було в Змієвому палаці, і пішли додому. А Котигорошко булаву свою на плече взяв і пішов Змія шукати.

Іде собі, коли дивиться — відтіль гора і відсіль гора, а між ними чоловік: руками й ногами у ті гори вперся та й розпихає їх.

— А що ти, чоловіче, робиш? — питає Котигорошко.

— Гори розпихаю, щоб шлях був!

— А як ти звешся?

— Вернигора. А ти?

— А я Котигорошко, іду сестру визволяти.

— Ну, то й я з тобою піду!

— Ходім.

Пішли вони разом. Ідуть собі, йдуть, коли бачать — чоловік серед лісу рукою махає: як махне — так дуба й вивертає з корінням.

— А що ти, чоловіче, робиш? — питає Котигорошко.

— Дерева вивертаю, щоб іти було просторіше.

— А як звешся?

— Вернидуб. А ви?

— Котигорошко та Вернигора. Ходім з нами!

— Ходім.

Пішли втрьох. Ідуть собі, йдуть, коли бачать — чоловік із здоровенними вусами сидить над річкою. Як крутнув він вусом, — так вода й розступилася, що й по дну можна перейти. Вони до нього:

— Що це ти, чоловіче, робиш?

— Та воду відвертаю, щоб річку перейти!

— А як звешся?

— Крутивус. А ви як?

— Котигорошко, Вернигора та Вернидуб. Ходім з нами!

— Ходім.

Пішли вони вчотирьох. Ідуть, ідуть, зайшли у великий ліс. Коли бачать, аж у лісі хатка стоїть. Увійшли в хатку — нікого нема. Котигорошко й каже:

— Отут і заночуємо.

Переночували, а на другий день Котигорошко каже:

— Ще довга путь перед нами, треба тут днів зо три перепочити. Ти, Вернигоро, зоставайся дома та вари їсти, а ми втрьох підемо на полювання.

Пішли вони, а Вернигора наварив їсти й ліг спочивати.

Тим часом Змій заніс Оленку за тридев'ять земель, аж за синє море. Залишив її там у своєму заморському палаці, а сам назад полетів, Котигорошка шукати, щоб над ним помститися. Прилетів у той великий ліс, до тої хатки, вдарився об землю та й обернувся на дідка маленького з довгою бородою. До хатки підійшов і постукав у двері.

— Відчини!

— Не великий пан, відчиниш і сам! — каже Вернигора.

Двері відчинилися, а він знов кричить:

— Пересади через поріг!

— Не великий пан, перелізеш і сам.

Коли бачить Вернигора — влазить у хатку дідок маленький, а борода за ним аж по землі волочиться. Як ухопив Вернигору за чуба та й почепив на гвіздок на стінку. А сам усе, що було наварене, виїв, випив та й подався геть.

Вернигора крутивсь, крутивсь, насилу відірвав свого чуба, кинувся знову варити.

Поки товариші поприходили, вже доварює.

— А чого ти запізнився з обідом? — питають вони.

— Та задрімав трохи.

Наїлись вони та й полягали спати. На другий день Котигорошко каже:

— Ну, тепер ти, Вернидубе, зоставайся, а ми підемо на полювання.

Пішли вони, а Вернидуб наварив їсти та й ліг спати. Аж хтось стукає в двері:

— Відчини!

— Не великий пан, відчиниш і сам.

— Пересади через поріг!

— Не великий пан, перелізеш і сам.

Коли лізе дідок маленький, а борода по землі волочиться. Як ухопить Вернидуба за чуб та й почепив на гвіздок. А сам усе, що було наварене, виїв, випив та й подався геть.

Вернидуб борсався, борсався, насилу з гвіздка зірвався та й ну швидше обід варити. Коли це приходить товариство.

— А чого ти з обідом запізнився?

— Та задрімав, — каже, — трохи.

А Вернигора догадався, що воно було, та вже мовчить собі.

На третій день зостався Крутивус, — і з ним те саме сталося. Нарешті приходить черга Котигорошкові зоставатися. От наварив він їсти та й ліг спочивати. Аж грюкає хтось у двері.

— Відчини!

Відчинив Котигорошко двері, — аж там дідок маленький, а борода по землі волочиться.

— Пересади через поріг!

Узяв Котигорошко, пересадив. Коли той дідок до нього пнеться, хоче за чуба вхопити. А Котигорошко й собі — хап його за бороду! А тоді схопив сокиру, потяг дідка в ліс, розколов дуба, заклав у розколину дідову бороду й защемив її там.

— Коли ти, — каже, — такий, що зразу за чуба берешся, то посидь тут, я знову прийду.

Пішов Котигорошко в хату, а дідок почав борсатися, об землю вдарятися: хоче знову на Змія обернутися, та не може — бороди з розколини не витягне! Вивернув тоді він дуба з коренем та й потяг за собою.

От повернулися товариші додому, питають:

— А що обід?