Народ - Іванко - цар звірів

Іванко й каже:

— Коли б я був такий, як на яворі було написано, я мав би цього бука вирвати з корінням.

Поклав одну руку на бука — і бук почав хилитися. Маріка закричала:

— Брате, не хитай, бо впаде!

Коли Іванко побачив, що бук нагинається, поклав на нього другу руку і вийняв його з корінням, перевернув вершком у землю, а корінням догори. Тоді взяв сестру на руки й поніс.

Йдуть далі через темні ліси. Бачать на одній галявині блиск. Приходять, а блиск у камені. Вдарив Іванко ногою в камінь, і камінь розсипався на порох. Бачить Іван — у землю сходи. За сходами — двері. Розбив двері, а там сімнадцятилітня дівчина варить їсти у печі. Відчинила двері в другу кімнату й каже:

— Ідіть у нашу хижу, дам їсти, бо голодні ви.

Поки їли, пили, дівчина почала їм розповідати про недобре. Каже:

— Наїлися, напилися, то йдіть собі геть, бо живуть тут дванадцять розбійників. Коли прийдуть, порубають вас.

Іванко їй відповідає:

— Нам однаково. Батько нас відправив на смерть, щоб ми загинули.

У дванадцять годин ночі земля колишеться — приходять розбійники. Дивляться, а їхні дванадцятиметрові двері розбиті вдрузки. Радяться вони:

— Що маємо робити? Чи йти до хати, чи залишимо тут своє добро, котре ми так довго збирали.

Кажуть старшому:

— Як накажеш, так і буде.

— Хлопці, — каже старший, — неохоче б я лишив наше срібло-злото, та тут була велика сила, коли наші дванадцятиметрові двері розбила в прах.

Подумав ще і сказав:

— Хлопці, все одно, йдемо у хату.

Заходять розбійники, а там сидить невеликий хлопець. Розвішали рушниці на стінах і сіли вечеряти. Старший походжав серед кімнати. Наказує своїм розбійникам:

— Йдіть у підвал і принесіть дві бочки пива.

Троє розбійників миттю принесли три бочки пива.

Старший говорить Іванкові:

— Коли ти вип’єш усю бочку пива й мізинцем виб’єш дно, залишимо тебе живим; інакше страшною смертю загинеш.

Іванко каже у відповідь:

— Зробіть вперед ви самі, щоб я бачив.

Старший став коло бочки, вибив пучкою дно, підняв бочку й випив усю. Ото був чолов’яга!

— Ну, випий ти!

Коли Іванко мізинцем ударив у бочку, обручі порвалися і пиво розлилося по землі.

Розбійники вхопили зброю, оточили Іванка і закричали:

— Підіймай вгору руки!

Іванко засміявся:

— Слухайте, люди, думаю, що перед смертю дозволите проговорити три слова й три цигарки викурити.

Коли докурював, витяг шаблю й відразу відтяв одинадцять голів. Старший був хитрий, миттю упав у кров, і лише вухо йому Іванко відтяв. Зібрав Іванко усі розбійницькі трупи, позносив у порожню хату, а сам рушив до інших кімнат. В одній золота було повно, в другій — одежі, у третій — хліба, борошна, всього, що треба. Лише пташиного молока немає.

Коли Іван оглянув свої володіння, каже дівчині, котра йому готувала їсти:

— Дівчино, як ти сюди потрапила і чия ти?

— Я царева донька. Ходила у школу на край міста. Розбійники напали на мене і взяли мене з собою. Я вже шість років тут у неволі.

— Можеш додому йти.

Дівчина подякувала й зібралася йти до свого батечка царя. А Іванко каже сестрі:

— Тут маєш ключі від кожної кімнати. Бери, що тобі треба.

Лише від тієї кімнати, де лежали розбійницькі трупи, ключа не дав. Образилася Маріка, бо була вона жадібна й заздрісна.

— Сестро, йду я поглянути на наші ліси.

Не сиділося йому, бо чув у собі великі сили. Не боявся нічого, бо думав, що вбив усіх розбійників. Зібрався у ліси. А коли пішов, старший розбійник устав і покликав Маріку:

— Маріко, йди-но сюди!

— Що тобі треба?

— Будь така ласкава, піди до криниці, котру я вкажу, й візьми цілющої води, й пусти у замок.

Маріка послухала. Принесла води, пустила у замок — і замок відімкнувся. Розбійник помастив вухо живлющою водою — й вухо зрослося. А Маріці почав казати:

— Чи ти б хотіла мене за свого чоловіка мати?

— Хотіла б.

Розбійник каже:

— Але так ми не можемо одружитися. Лиш коли ти захочеш свого брата згубити.

Вона погодилася й на це. Розбійник наказав: