Ганс Крістіан Андерсен - Снігова королева (збірка)

Русалонька підпливла до вікна каюти. Хвилі піднімали її, й вона могла зазирати крізь скло й бачити кілька ошатно вбраних пасажирів. Серед них був прегарний юний принц з великими чорними очима. Йому виповнилось шістнадцять років — на честь його дня народження влаштували пишний бенкет. Моряки танцювали на палубі, а коли принц вийшов із каюти, в повітря здійнялась сотня ракет, і навкруги стало видно, як удень. Русалонька так злякалась, що пірнула під воду. Коли вона знову виринула на поверхню, то побачила, як з неба немовби падають зорі, — морська принцеса ніколи раніше не милувалась феєрверком. Вибухали велетенські сонця, милі світлячки пурхали в повітрі, й все це відображалось у прозорому, чистому морі. Корабель був так гарно освітлений, що людей було видно як на долоні. А яким вродливим був юний принц! Він потискав руки всім присутнім, щиро всміхався, а свято тривало, й музика голосно лунала у чистому нічному повітрі.

Було вже пізно, а русалонька досі не могла відвести очей від корабля. Кольорові ліхтарики вже погасли, більше не запускали феєрверків й не стріляли з гармат, тільки море стало неспокійним. А русалонька знай зазирала до вікна каюти, піднімаючись і опускаючись на хвилях. Згодом екіпаж напнув вітрила, і величний корабель поплив до берега. Але хвилі ставали все більшими, важкі хмари затягнули небо, сяйнули блискавки. Наближався шторм. Моряки напнули ще більше вітрил, і корабель помчав по бурхливому морю. Хвилі були завбільшки як гори, вони здіймались вище, ніж щогли. Але судно пливло поміж ними, наче лебідь. Для русалоньки все це було веселою забавою; але не для моряків. Врешті корабель затріщав, і палуба розкололася. Грот-щогла зламалася, корабель нахилився, і вода полилась усередину. Тепер русалоньці стало ясно, що екіпаж у небезпеці; навіть їй самій доводилося бути обачною, щоб уникати уламків, розкиданих по воді. Зненацька стало темно, хоч в око стрель, але новий спалах блискавки освітив усе довкола, і маленька морська принцеса побачила всіх, хто був на борту, — тільки не принца. Востаннє вона бачила його, коли корабель розколовся — принц тонув у морі. Русалонька навіть зраділа цьому, вона подумала, що тепер він буде з нею.

А потім згадала, що люди не можуть жити під водою, тож коли принц потрапить до палацу її батька, він буде вже мертвий. А він не мав померти. Русалонька заходилася кружляти поміж уламків корабля, що плавали на поверхні моря, забувши про те, що вони можуть завдати їй шкоди. Вона пірнала у воду, піднімалась і опускалась разом із хвилями, поки не знайшла юного принца, який вибився із сил у боротьбі зі стихією. Він знесилився, очі були заплющені. Звісно, він загинув би, якби русалонька не прийшла на допомогу. Вона підняла його голову над водою і попливла.

Над ранок шторм ущух; від корабля не лишилося й трісочки. Зійшло сонце, і його промені повернули рум’янець на принцові щоки; але очі його й досі були заплющені. Русалонька поцілувала високе чисте чоло й пригладила вогке волосся. Принц нагадав їй мармурову статую в її маленькому саду, і вона поцілувала його ще раз, понад усе прагнучи, щоб він жив.

Раптом на виднокраї з’явилась земля. Русалонька побачила високі блакитні гори, вкриті снігом, — здавалось, ніби на них сіли відпочити зграї лебедів. На узбережжі росли величні зелені ліси, а поблизу стояла велика будівля — церква чи монастир, — русалонька достеменно не знала. У садку росли помаранчі й цитрини, а перед дверима стояли високі пальми. Тут була маленька бухта — спокійна, але дуже глибока. Русалонька підпливла до берега і поклала юнака на осонні, подбавши, щоб голова була вище, ніж тіло.

З великої будівлі долинув звук дзвонів, і в садок вийшло кілька молодих дівчат. Русалонька мерщій відпливла від берега й заховалася за скелями, що стирчали з води. Довго чекати не довелось — незабаром юнака помітила одна з дівчат. Вона спершу злякалась, але потім покликала людей, і дуже скоро принц отямився і всміхнувся дівчатам. Але русалоньці його усмішки не дісталось — він навіть не знав, хто порятував його. Це дуже засмутило морську принцесу, вона пірнула в море і повернулась до батькового палацу.

Русалонька завжди була мовчазна й замислена, але зараз ще дужче замкнулася. Сестри розпитували, що цікавого вона бачила під час перших відвідин білого світу, але вона нічого не розповіла. Багато разів плавала вона туди, де залишила принца. Вона бачила, як дозрівали фрукти в садку, доки їх не зірвали; спостерігала, як танув сніг на вершинах гір. Але жодного разу їй не вдалось помітити принца, тож кожного разу русалонька поверталася додому сумною. Її єдиною втіхою було сидіти у своєму садочку і обіймати мармурову статую, що була схожа на принца. Русалонька покинула доглядати за квітами. Вони здичавіли й росли, як доведеться, — випускали довгі пагони, обвивались довкола дерев, — і врешті садок її став темним і похмурим.