Редьярд Кіплінґ - Мауглі

Ще вчора все навколо здавалося млявим, стомленим; запахи ледь рухалися у важкому, нерухомому повітрі й здавалися затхлими, задушливими. І ось відбувається швидка зміна, невідтворювана словами — її можна лише відчути. Для ока наче все залишається по-старому, наче нічого не змінюється. Але сьогодні раптом у повітрі повіяло чимось новим, що наповнює тіло бадьорістю, радістю — і відразу звірі Джунглів ожили, заворушили вусами, почали рухатися, шерсть з їхніх боків стала жмутами випадати на землю. Ось із неба бризнув маленький, ледь помітний дощик, і, наче у казці, всі дерева, всі чагарники, бамбукові зарості, всі мохи й трави прокинулися від сну і шумно потяглися вгору; ви дійсно можете чути їхній ріст. Вдень і вночі повітря наповнене невгамовним, безперервним дзижчанням, дзвоном — це голос Весни, яка надходить. Цей особливий шум, що заполоняє повітря, не створений ні бджолами, ні потоками, які струменять, ні вітром, що пробігає по верхівках дерев. Цей дивний, невгамовний шум — пісня молодої природи, яка прокидається.

Досі кожен рік наближення весни викликало в Мауглі стан особливого захоплення. Він перший з усіх мешканців Джунглів знаходив і приносив Весняне Оченятко, яке щойно розкрилося; він перший помічав у чистому небі купку весняних хмаринок. Не було місця в Джунглях, де б не лунав тоді його веселий, жвавий голос. Сьогодні він тут, на мокрих галявинках, які буяють квітами, завтра його голос звучить разом із хором великих жаб Джунглів чи передражнює маленьких сов, які кричать без угаву протягом всієї весняної світлої ночі.

Для Мауглі, як і для інших мешканців Джунглів, весна була порою жвавого руху. Хлопець був на ногах від самого ранку і до пізнього вечора. Для нього видавалося дрібницею пробігти вдень кудись за півсотні, а то й більше миль лише для того, щоб нарвати квітів. І після такої тривалої прогулянки він повертався радісний, сяючий, з віночком яких-небудь дивовижних рослин. Під час цих далеких весняних прогулянок із хлопцем не було його постійних чотирьох супутників. На цей час вони залишали його і йшли до інших вовків співати з ними своєї Весняної Пісні. Блукаючи Джунглями, Мауглі подекуди чув їхнє гарчання, дивне уривчасте завивання, яке лунає лише навесні, коли голоси мешканців Джунглів стають іншими. Ця зміна голосів — одна із причин, чому весна у Джунглях називається часом Нових Пісень.

Коли прийшла сімнадцята весна Мауглі, він відчув, що шлунок у нього став іншим, як говорила Багіра. Не встигли ще молоді пагони бамбука вкритися темними плямами, як хлопця опанувала якась нетерплячка. Він з тугою очікував ранку, відчуваючи появу нових запахів. Але коли приходив ранок і павич Мао, сяючи бронзою, лазур’ю і золотом, вітав його голосним криком серед ранкового туману, Мауглі відчував, що голос завмирає у нього в горлі й що по всьому тілу пробігає дивне почування. Воно починається з кінчиків пальців і закінчується біля коренів волосся. Хлопцеві раптом здавалося (чому — цього він і сам не міг пояснити), що він дуже нещасний. Мауглі уважно оглядав своє тіло — йому здавалося, що він наштрикнувся на якусь гілку.

Павич Мао голосним криком вітав появу нових пахощів, а інші птахи підтримували його. Зі скель на березі Вайнганги долинав хрипкий голос Багіри, що звучав, як щось середнє між криком орла й іржанням коня. Згори, з гілок, які вкрилися свіжою зеленню, лунали завивання і крики мавпячого племені. І коли Мауглі, слухаючи ці звуки, палав бажанням відповісти павичеві Мао, з його вуст злітав лише тихий сумний шепіт.

Хлопець стояв зажурений і дивився вгору. Крізь просвіти між гілками виднілися юрми мавп, які дражнилися, а внизу на галявинці танцював весняний танок павич Мао, розпустивши свій розкішний хвіст.

— З’явилися нові запахи, Маленький Брате! — кричав Мао. — Вдалого полювання, Маленький Брате! Чого ж ти мовчиш?

— Вдалого полювання, Маленький Брате! — кричав згори шуліка Ранн, спускаючись донизу зі своєю подругою. Вони промчали так близько до Мауглі, що зачепили його крилами.

Легкий весняний дощ пройшов смугою по Джунглях, освіживши молоді листочки; на небі лягла подвійна веселка, повітря здригнулося від першого грому. Дзвінкий шум стишився на деякий час, його заступив строкатий крик численних племен Джунглів. Усі вітали весну, всі, за винятком Мауглі.

— Що це зі мною? — з тривогою запитував сам себе хлопець. — Здається, я їв досі лише хорошу їжу й постійно пив хорошу воду. Однак горло моє палає, щось тисне у грудях, наче я поїв того плямистого кореня, який черепаха Оо вважає найчистішим кормом. У моєму шлунку відбувається щось недобре, і я через дрібниці наговорив багато неприємного Багірі та іншим мешканцям Джунглів. Мені то жарко, то холодно; щось непокоїть, але що саме — цього я не знаю. Може, кудись пробігтися? Побіжу туди, за ті гори, до північних боліт. Це буде чудова весняна прогулянка. А потім повернуся. Занадто легким було моє полювання останнім часом. І я, можливо, став важчим. Мабуть, четверо моїх супутників теж не відмовляться пробігтися зі мною. Це буде їм корисно — вони помітно погладшали.