Редьярд Кіплінґ - Мауглі

І Мауглі знову заховався під водою, щоб захистити своє тіло від бджіл, що шалено дзижчали скрізь над річкою і кидалися на все, що бачили.

— Було б краще, якби ти поводився тихіше. Мовчання завжди доречне, — сказав Каа, який був абсолютно байдужий до бджіл, бо їхні жала ніяк не могли проколоти його луску. — Ти ще полюватимеш. Попереду маєш цілу ніч. Чуєш, як вони там виють?

Близько половини собак вчасно помітили пастку, в яку потрапили їхні товариші.

І, різко повернувши вбік, вони стрибнули у воду в тому місці ущелини, де вона переходила в невисокий, хоча і стрімкий уступ. Ці врятовані заповнювали повітря криками помсти й погрозами на адресу лісової мавпи, через яку вони дійшли до такого сорому. Їхні крики зливалися з виттям інших, що гинули в боротьбі з Дрібним Народцем. Залишатися на березі означало б приректи себе на смерть, і Червоні Собаки зрозуміли це. Ось чому вціліла частина зграї кинулася у воду й попливла за течією, просто до затону, за яким ховалася Скеля Миру. Але невгамовні бджоли продовжували своє переслідування навіть тут, змушуючи собак пливти далі вниз. До вух Мауглі доходили слова безхвостого ватажка, який закликав свою зграю не жаліти жодного Сіонійського Вовка. Але йому не пощастило виявити весь талант красномовства, бо раптом серед собак здійнявся лемент:

— Стережіться! Хтось убиває в пітьмі! Дивіться: вода червона від крові!

Мауглі тим часом пірнав і плавав під водою, як видра, знизу вражаючи собак один за одним, перш ніж вони встигали відкрити пащі. Лише жирні криваво-червоні плями, що з’являлися на поверхні води, і нерухомі тіла свідчили про наявність якогось невідомого підводного ворога. Собаки хотіли повернути назад, але течія виявилася занадто сильною, і до того ж Дрібний Народець продовжував жалити в ніс і вуха. З низин річки тим часом чулося грізне виття Сіонійської Зграї. Воно поступово голоснішало серед мороку, що густішав щохвилини. А Мауглі знову пірнув — і знову мертва собака з’явився на поверхні води. Тоді серед Червоних Собак здійнявся лемент: одні кричали, що краще повернути до берега, інші вимагали від свого ватажка, щоб він вів їх назад до Декану, треті зверталися до невидимого ворога та закликали його вийти і прийняти відкритий бій.

— Ну, тепер твої брати там, внизу, легко впораються з іншими, — сказав Каа. — Дрібний Народець полетів до себе додому. Повернуся додому і я. Вовкам я не допомагаю.

У цей час на березі з’явився вовк, що біг підстрибцем на трьох лапах. Він то припадав до землі, то підкидав лапи вгору, як роблять вовки, коли граються. Це був Вон-Толла, який мовчки біг берегом поруч із Червоними Собаками.

А ті продовжували пливти, хоча було видно, що вони втомилися, бо від занадто довгого перебування у воді їхня шерсть намокла і хвости волочилися, як намоклі губки. Червоні Собаки мовчки пливли, з тривогою позираючи на берег, де їхні погляди зустрічали пару палаючих очей, що весь час рухалися поруч з ними.

— Погане полювання! — сказав один із собак.

— Навпаки, чудове! — крикнув Мауглі, раптово з’явившись біля нього. Він устромив ніж під лопатку звіра й ухилився вбік, щоб не потрапити під зуби небіжчика.

— А ти, людське дитинча, хіба тут? — гукнув із берега Вон-Толла.

— Краще запитай про це мертвих собак! — відповів Мауглі. — Хіба не бачиш, скільки їх там внизу в річці? Я донесхочу нагодував цих собак брудом. Я грався з ними увесь день і залишив без хвоста їхнього ватажка, але і для тебе ще достатньо. Куди мені тепер їх гнати?

— Я нікуди не поспішаю, — сказав Вон-Толла. — Попереду в мене ще ціла ніч, і я награюся з ними вдосталь у темряві, коли мої очі будуть краще бачити.

Здалеку долітала бойова пісня Сіонійської Зграї, яка була дедалі голоснішою, яснішою і закінчувалася закликом: «До бою станемо всі ми сміливо проти ворога, що йде сюди!» Раптом стрімкий поворот річки, яка огинала групу скель, виніс Червоних Собак просто до тих піщаних відмілин, де чекали на них вовки Сіонійської Зграї.

Тепер Червоні Собаки побачили, що вони зробили помилку. Краще було б вийти на берег вище і зустріти вовків на сухій землі. Але вже було пізно. Весь згористий берег був заповнений палаючими очима, а повітря наповнилося жахливим, нестихаючим Фіалем, який лунав у Джунглях увесь день від самого ранку.

Хто побачив би Червоних Собак, які пливли, та Вон-Толлу, який біг поруч з ними, міг би подумати, що вовк люб’язно запрошує собак вийти на берег.