Редьярд Кіплінґ - Мауглі

Хлопець опустив руку, якою тримався за шию пітона, і помчав униз ущелиною, прямуючи до відмілини, де течія була не така стрімка. Він весь час голосно сміявся, його сповнювало дике захоплення. Дуже любив Мауглі тягнути смерть за вуса, як він казав, показуючи цим усім Джунглям, хто їхній володар. Раніше за допомогою Балу він не раз грабував гнізда диких бджіл, що живуть на деревах, і тому знав, що Дрібний Народець не любить запаху дикого часнику. Він зібрав жмутик цієї рослини, прив’язав його деревним волокном до пояса і після цього, не поспішаючи, пішов по кривавому сліду, залишеному Вон-Толлою. Слід цей вів від лігвищ Сіонійської Зграї на південь. Так хлопець пройшов по сліду з десяток миль, озираючись навсібіч і не втрачаючи свого веселого настрою.

— Я був Мауглі-Жабеням, — говорив хлопець сам до себе. — Тепер я Мауглі-Вовк; скоро буду Мауглі-Мавпою, а потім — Мауглі-Оленем. Врешті-решт, я залишуся Мауглі-Людиною. Го! Го!

І він голосно сміявся, граючись своїм довгим, добре нагостреним ножем.

Слід Вон-Толли, всіяний плямами темної крові, біг між дерев, які утворили цілі хащі — вони густішали в напрямку до північного сходу. Але що далі на південь ішов слід, то ліс рідшав і, не доходячи двох-трьох миль до Бджолиних Бескидів, змінювався на низькорослий чагарник. Звідси можна було бачити Бджолині Бескиди, бо в цьому напрямку місцина була зовсім відкритою, отже тут навряд чи міг заховатися навіть вовк. Досі Мауглі весь час ішов серед дерев; при цьому особливу увагу він звертав на відстань між гілками тих дерев, які росли окремо. Інколи хлопець зупинявся і навіть видирався по гілках, потім стрибав з одного дерева на інше. Так дістався він до згаданої відкритої галявини, на якій був близько години. Він уважно вивчив її з усіх боків. Потім Мауглі знову повернувся до сліду Вон-Толли, відшукав поруч зі слідом одне дерево з розлогими гілками; вибрав гілку десь за вісім футів над землею і всівся на ній, прив’язавши до гіллячки свій жмутик часнику. Після цього він спокійно розтягнувся на гілці та знічев’я став гострити свій ніж об підошву ноги.

Близько опівдня, коли спека сильнішала, Мауглі почув тупіт численних лап, і одночасно до його носа вітер доніс гострий запах, найогидніший запах, яким тхне зграя Червоних Собак. Скоро з’явилися й самі собаки; вони неквапно, але впевнено бігли по сліду Вон-Толли. Мауглі дивився на них згори й бачив, що вони майже удвічі менші за вовків. Але він знав, що, хоча Червоні Собаки мають порівняно невеликий зріст, у них дуже сильні лапи і міцні зуби. Коли гостроносий ватажок, що біг попереду зграї, схиливши морду до землі, наблизився до дерева, на якому сидів хлопець, Мауглі гукнув йому звичне вітання Джунглів: «Вдалого полювання!»

Ватажок зупинився і підвів голову. Зупинилися і його товариші, що йшли за ним. Скоро зібралася величезна юрба Червоних Собак, які вирізнялися низько опущеними хвостами, міцними лапами, підтягнутими боками і криваво-червоними мордами. Всі вони мовчки дивилися на Мауглі. Ці собаки взагалі мовчазні тварини, такі вони й у себе, на Декані. Навколо дерева зібралося сотні з дві Червоних Собак. Однак ватажкам скоро набридло чекати, поки всі дивилися на хлопця, і вони знову почали жадібно обнюхувати слід Вон-Толли, готуючись вести свою зграю далі. Якби це сталося, то собаки підійшли б до Сіонійських лігв ще вдень, а Мауглі мусив за всяку ціну затримати їх до сутінків.

— Хто ж дозволив вам вештатися тут? — запитав у Червоних Собак Мауглі.

— Нам не потрібно ніякого дозволу. Всі Джунглі належать нам, — відповів один із псів, вишкіривши свої міцні білі зуби.

Мауглі продовжував дивитися згори на Червоних Собак, глузливо посміхаючись. Він дуже вдало наслідував пронизливий писк чикаї, показуючи цим, що Червоні Собаки для нього ніби маленькі щури. Одразу вся зграя щільно оточила дерево, а ватажок почав несамовито гавкати, називаючи Мауглі лісовою мавпою. У відповідь на це хлопець витягнув униз свою голу ногу й покрутив пальцями над самою головою ватажка. Цього було достатньо, щоб довести всю зграю до нестями. Червоні Собаки, пальці яких були вкриті шерстю, не витримували, коли їм нагадували про це. Мауглі швидко відсмикнув свою ногу, коли ватажок стрибнув угору, й почав глузливо кричати:

— Гей, ви, собаки! Ідіть до свого Декану й доїдайте там ящірок! Гей, ви, Червоні Собаки! Повертайтеся до ваших братів чикаї, ідіть собі назад, ви, з волохатими пальцями!