Редьярд Кіплінґ - Мауглі

— Я рада, що не жила в той час, — тихо сказала Багіра. — Кора потрібна лише для того, щоб гострити об неї кігті.

— У ті часи Володарем Джунглів був Та, Перший Слон. Він витягнув Джунглі хоботом із глибини води. Там, де він зробив у землі борозни своїми бивнями, побігли річки; де він ударив своїми ногами, з’явилися озера з чистою водою; а куди він дув хоботом, там виростали дерева. Так Та створив Джунглі. У такому вигляді ця історія дійшла до мене.

— Будемо сподіватися, що від такого довгого шляху вона не охляла, — прошепотіла Багіра, а Мауглі у відповідь засміявся, прикрившись рукою.

— У ті дні не було ні пшениці, ні динь, ні перцю, ні цукрової тростини, не було й тих невеликих хатин, які ми бачимо зараз. Мешканці Джунглів тоді й не чули про людину; всі племена жили разом і були одним народом. Але скоро почалися сварки через корм, хоча місця було достатньо для всіх. Народ лінувався, кожен хотів мати їжу під боком, у тому ж місці, де лежав, як це інколи трапляється зараз і з вами, коли випадає хороша, дощова весна. Та, Перший Слон, був зайнятий — він облаштовував Джунглі. Сам він не міг устигнути скрізь, і тому призначив Першого Тигра старшиною і суддею в Джунглях — до нього Народ Джунглів мав звертатися у разі виникнення суперечок. У ті часи Перший Тигр харчувався, як і всі інші звірі, плодами й травою. Він був такий же величезний, як я, а його шерсть мала чудовий жовтий колір, як квітка ліани. На ньому не було ні плям, ні смуг — у той прекрасний час, коли народжувалися Джунглі. Кожен ішов до нього не боячись, і його слово було законом. Ми всі тоді, запам’ятайте це, були одним народом.

І от якось вночі між двома оленями виникла сварка — звичайнісінька суперечка через пасовища, яка трапляється й між вами, коли ви пускаєте в діло роги й передні копита. Так от, ці два сперечальники і прийшли до Першого Тигра, який тоді лежав серед квітів, і удвох почали розповідати йому про справу, перебиваючи і штовхаючи один одного. Сталося так, що один з оленів у метушні вдарив Тигра рогами. Тут Перший Тигр забув, що він старшина й суддя Джунглів, кинувся на оленя і скрутив йому шию.

До цієї ночі ще не вмирав ніхто з нас, і тому коли Перший Тигр побачив, що накоїв, коли він вдихнув запах крові, то збожеволів; він помчав до північних боліт. А ми, решта мешканців Джунглів, залишилися без судді й почали сваритися й битися між собою.

Та, почувши гамір, повернувся назад. Усі кинулися до нього: один говорив одне, інший — інше. Слон, побачивши серед квітів труп оленя, запитав, хто це зробив. А ми нічого не могли пояснити йому, бо від запаху крові самі всі збожеволіли — зовсім так, як і зараз, коли відчуваємо кров. Замість відповіді ми бігали, кричали, крутили головами. Тоді Та звернувся до дерев і до ліан, які звисали до землі, й наказав їм вказати на того, хто вбив оленя, щоб усі могли впізнати його. Потім слон запитав: «Хто бажає тепер бути старшиною серед Народу Джунглів?». Одразу з гілок зістрибнула Сіра Мавпа і сказала: «Я бажаю бути старшиною в Джунглях». Та засміявся, сказав: «Хай буде так», — і пішов дуже сердитий.

Сіра Мавпа тоді була така ж, як і зараз. Насамперед вона надала своєму обличчю розумного вигляду, але за хвилинку забула про це й почала чухатися і стрибати. Так Джунглі залишилися без Закону, бо всі, хто звертався до судді, чули у відповідь лише дурниці.

Тоді Та знову скликав усіх і сказав:

— Перший з ваших старшин приніс у Джунглі Смерть, а другий — Сором. Тепер вам потрібен такий закон, якого не можна було б порушити. Ви повинні дізнатися, що таке Страх, і коли ви познайомитеся з ним, то зрозумієте, хто ваш володар і що ви повинні слухатися його.

Ми всі запитали: «А що таке Страх?». І Та сказав нам: «Пошукайте його і дізнаєтеся!» Так і гасали ми Джунглями у пошуках Страху. І ось тоді буйволи…

— О-ох, — почулося з обмілин. То зітхнув Майза, ватажок буйволів.

— Так, Майзо, це були буйволи. Вони прибігли перші зі звісткою, що знайшли Страх. Начебто він сидить у печері серед Джунглів, зовсім голий, без шерсті й ходить лише на задніх ногах. Тоді всі ми, мешканці Джунглів, пішли за буйволами до печери. Справді, біля входу до печери стояв Страх. Як і розповідали буйволи, він був без шерсті й ходив на задніх ногах. Коли він побачив нас, то крикнув. Голос цей так перелякав усіх, що ми помчали урозтіч, штовхаючи один одного, бо нас опанував страх.