Редьярд Кіплінґ - Мауглі

— Це так. Але щоразу він нападає на людину ззаду і, коли завдає удару, відвертається, бо він дуже боїться. Варто в таку хвилину подивитися на нього — і він утече. Але коли приходить його ніч, він відкрито наближається до людського поселення. Він блукає між хатинами, зазирає у двері, й тоді люди падають перед ним долілиць, а він без страху вбиває. Одне убивство в цю ніч.

— Он як! — сказав про себе Мауглі. — Тепер я розумію, чому Шер-Хан просив мене поглянути на нього. Але тоді нічого не домігся, бо він не зміг витримати мого погляду. А я, звичайно, не впав ниць перед ним тому, що я не людина, а належу до вовків Вільного Племені.

— Гр-р-р! — тихо прогарчала Багіра. — А чи знає Тигр свою ніч?

— Він не знає своєї ночі доти, доки не з’явиться Шакал Місяця і не засяє яскраво у вечірньому тумані. Ця єдина ніч іноді приходить узимку, коли йдуть дощі, іноді влітку, під час посухи. Якби таке лихо не трапилося з Першим Тигром, ми б ніколи не знали, що таке Страх.

Олені сумно зітхнули, а Багіра посміхнулася.

— А люди знають цю історію? — запитала вона.

— Ніхто її не знає, окрім тигрів; а ми, слони, знаємо її тому, що ми — діти Та, Першого Слона. Тепер її знаєте й усі ви, хто зібрався тут, бо ви почули її від мене.

І, сказавши це, Гаті занурив свій хобот у воду на знак того, що не бажає більше говорити.

— Але я не розумію, чому Перший Тигр не їв траву, листя й гілки. — сказав Мауглі, звертаючись до Балу. — Адже він лише скрутив шию оленю, але не їв його. Що ж змусило його їсти м’ясо вбитого?

— Дерева й ліани позначили його, поклавши на його шкуру смуги, як це ми знаємо тепер. Відтоді він не їсть їхні плоди. Щоб помститися, він тепер нападає на оленів та інших звірів, які харчуються травою, — сказав Балу.

— Тобі, Балу, була відома ця історія? Чи не так? Чому ж я жодного разу не чув її від тебе? — запитав Мауглі.

— Просто тому, що в Джунглях таких історій не переказати. Якби я почав тобі розповідати їх усі, то ніколи б не закінчив. Та облиш нарешті моє вухо, Маленький Братику!

Коли Мауглі посварився зі Зграєю після розглядин на Скелі Ради, він залишив печеру, в якій виріс. Хлопець попрощався з рідними місцями і спустився з гір. Він вийшов із Джунглів і наблизився до зораних нив, де жили люди. Але не зупинився біля найближчого людського поселення, бо воно було занадто близько до Джунглів, де в нього залишився принаймні один запеклий ворог. Мауглі рушив далі вниз долиною. Здолавши миль із двадцять, він опинився в місцевості, зовсім йому незнайомій. Тут закінчувалася та долина між горами, по якій він ішов. Далі починалася широка рівнина, всипана великим камінням і зорана глибокими яругами. З одного боку цієї рівнини розташувалося невеличке селище, оточене зеленими луками; з іншого боку починалися Джунглі. По зеленій траві блукали корови та буйволи.

Коли хлопчики, які пасли худобу, побачили Мауглі, вони з лементом кинулися тікати, а бездомні жовті собаки, яких багато в будь-якому індійському селищі, зустріли його голосним гавканням. Однак Мауглі не звертав на це уваги й біг далі, бо був дуже голодним. Коли хлопець дістався воріт селища, то побачив, що шлях йому заступає висока смуга колючих рослин.

«Ого! І тут люди бережуться від Народу Джунглів», — подумав він.

Мауглі й раніше не раз під час своїх нічних блукань навколо людських поселень зустрічав такі заступи. Він сів на землю, а коли до воріт підійшла людина, встав і поклав пальця в рота, показуючи так, що хоче їсти. Людина витріщилася на нього, а потім побігла вулицею села з голосними криками. Вона кликала священика, браміна. Той прийшов; це був товстий чоловік, вбраний у білий одяг, з червоними й жовтими позначками на лобі. З ним до воріт підійшло близько сотні людей, які дивилися на Мауглі, говорили, кричали й показували на нього пальцями.

«Які вони нестримані! Дивний народ це плем’я людей, — подумав Мауглі. — Лише сірі мавпи поводяться так, як вони!»

Хлопець виструнчився, відкинув назад своє довге волосся і, насупивши брови, виклично поглянув на юрбу.

— Чого ж ви злякалися? — говорив священик. — Бачите ці шрами на руках і ногах? Це сліди від вовчих укусів. Перед вами вовчий приймак, який утік із Джунглів.