Карло Коллоді - Пригоди Піноккіо

І тут він знову почув сміх — уже не просто сміх, а регіт.

— Чи можу я нарешті дізнатися, — крикнув розлючений Піноккіо, — що означає твій безсоромний сміх, папуго?

— Я сміюся з дурнів, які вірять у всілякі нісенітниці і потрапляють до лап пройдисвітів.

— Чи не натякаєш ти на мене?

— Так, на тебе, бідолашний Піноккіо. Ти такий дурний, що віриш, ніби гроші можна сіяти, як боби чи гарбузи, а потім збирати врожай. Я теж колись вірив у це і тепер каюся. На жаль, я надто пізно переконався, що для чесного заробітку треба наполегливо працювати власними руками і думати власною головою.

— Я не розумію, про що ти товкмачиш, — сказав дерев’янко.

Проте від страху його вже лихоманило.

— Ну що ж, тоді висловлюсь зрозуміліше, — провадив папуга. — Коли ти був у місті, Лисиця й Кіт повернулися сюди, викопали золоті монети і дали драла. Хіба тепер їх наздоженеш? Лови вітру в полі.

Піноккіо слухав із роззявленим ротом. Йому не хотілося вірити папузі, тож він став панічно рити нігтями землю, яку щойно поливав. Він рив і рив, нарешті вирив таку глибоку яму, що в ній могла б поміститися велика копиця сіна. Однак від золотих монет не лишилося й сліду.

Тоді його охопив відчай, він побіг назад у місто і, не гаючи жодної хвилини, попрямував до суду, аби подати заяву на двох шахраїв, що обібрали його.

Суддею була велика хирлява горила. Стара мавпа мала сиву бороду й золоті окуляри, що надавали їй вельми поважного вигляду. Щоправда, окуляри були без скелець, але горила ніяк не могла без них обійтися, позаяк дуже слабувала на зір.

Піноккіо докладно розповів судді про те, як його ошукали, повідомив імена і прізвиська, а також особливі прикмети грабіжників і на завершення зажадав справедливості.

Суддя слухав його з глибокою доброзичливістю і величезним співчуттям, виглядав дуже схвильованим і зворушеним. Коли Дерев’яний Хлопчик замовк, він простягнув руку до настільного дзвоника і закалатав.

На дзвоник умить з’явилися двоє псів у поліцейській формі.

Суддя тицьнув пальцем на Піноккіо і сказав їм:

— У бідахи вкрали чотири золоті монети. Тому наказую: в’яжіть його і негайно киньте до в’язниці.

Дерев’янко, почувши цей несподіваний вирок, обурився і хотів було написати ще одну заяву. Та поліцейські миттю заткнули йому рота кляпом і кинули до ями.

Чотири місяці просидів у в’язниці Піноккіо, і це були довгі місяці. Він сидів би ще довше, якби в цей час не сталася одна щаслива подія.

Молодий король, правитель Дурисвітії, здобув велику перемогу над ворогами і на честь цього влаштував народні гуляння, ілюмінації, феєрверки, кінні змагання й велосипедні перегони.

А ще на знак великої події повідчиняли двері всіх в’язниць і звільнили злочинців.

— Коли всіх випускають, треба й мене випустити, — сказав Піноккіо тюремному наглядачеві.

— Вас ні, — відповів наглядач, — ви не належите до числа амністованих.

— Даруйте, — заперечив Піноккіо, — адже я також злочинець!

— У такому разі, ви тисячу разів маєте рацію, — перепросив доглядач, шанобливо зняв кашкета, відчинив ворота в’язниці й випустив Піноккіо на волю.

Уявіть собі радість Піноккіо, коли він вийшов на волю! Він повернувся до міста спиною і стрімголов помчав до будиночка Феї.

Мрячило, і дорога перетворилася на грузьке болото. Ноги потопали в ньому по коліна, але Дерев’яний Хлопчик не зважав на це — його підганяло бажання якомога скоріше побачити батька й сестричку з блакитним волоссям. Він стрибав не згірше за хорта й так, що багнюка бризкала вище голови. Він думав: «Скільки прикрощів мені довелося пережити!.. І я заслужив на них, бо я упертюх… Завжди все роблю по-своєму, не дослухаюсь до порад тих, хто мене любить і хто у мільйон разів розумніший за мене… Годі, відтепер я присягаюся бути хорошим і чемним. Я переконався, що з нечем нічого путнього не виростає. А що, як мій батько чекає на мене? А якщо я його зустріну в будинку Феї? Бідолаха! Ми так давно не бачилися, що аж згораю від бажання обійняти його й поцілувати… Чи пробачить мені Фея все, що я накоїв?… Вона була такою уважною до мене! Якщо я ще бігаю по цьому світі, то лише завдяки їй!.. Навряд чи іще знайдеш таких невдячних і безсердечних хлопчиськ, як я!»