Ліман Баум - Чари країни Оз

— Але мені вже набридає стояти тут так довго, — поскаржилась дівчинка. — Якби хоч можна було підняти одну ногу, мені було б легше.

— Отак і мені, Тротто. Я давно помітив: коли мусиш щось робити і не маєш куди дітись, то воно дуже скоро стає докукою.

— Люди, що можуть підняти одну ногу, навіть не цінують такого щастя, — замислено сказала Тротта. — Я досі ніколи не знала, як приємно, коли можна підняти одну ногу, потім другу, як лишень захочеш.

— Люди багато чого не цінують, — відказав моряк. — Коли щось раптом забиває тобі дух, ти зразу думаєш, що легке дихання — найлюбіша в світі річ. Коли людина здорова, вона не відчуває, яке це добро, та коли вона захворіє, то раз у раз згадує той час, коли була здорова. Більшість людей забувають подякувати Богові за те, що дав їм дві добрі ноги, — поки не втратять однієї, як оце я; а тоді вже буває запізно, лишається тільки хвалити його, що зоставив тобі хоч одну.

— Та ваша дерев’яна нога не така й погана, Капітане, зауважила вона, критично дивлячись на неї. — Принаймні не пустила коріння на острові Чарів, як наші живі ноги.

— Та я не нарікаю, — сказав Капітан Біл. — А що це пливе до нас, Тротто? — спитав він, дивлячись через квітку в річкову долину.

Дівчина теж подивилась у той бік і відповіла:

— Якась птаха. Наче качка, але я ще ніколи не бачила такої барвистої качки.

Птаха швидко й граційно пливла до острова Чарів, а коли підпливла близько, її розкішне оперення їх здивувало.

Пір’я мало безліч відтінків, лискучо-зелених, синіх і пурпурових, голівка в качки була жовта з червоним чубчиком, а хвіст — рожевий, білий і фіалковий. Коли качка допливла до острова, вона вийшла на берег і перевальцем, неквапно наблизилась до них, повертаючи голову то в один бік, то в другий, ніби хотіла краще роздивитись дівчинку й моряка.

— Ви чужинці, — сказала птаха, зупинившись біля них, — і острів Чарів спіймав вас і зробив своїми бранцями.

— Так, — підтвердила Тротта. — Ми пустили коріння, але, сподіваюся, не ростимемо.

— Ви меншатимете, — відказала Качка. — Ви щодень меншатимете, поки мало-помалу від вас не залишиться нічого. Так завжди буває на цьому острові Чарів.

— Звідки ти про це знаєш і хто ти така взагалі? — спитав Капітан Біл.

— Я Самотня Качка, — відповіла птаха. — Гадаю ви чули про мене?

— Ні, — сказала Тротта, — я принаймні не чула. А чому ж ти самотня?

— Бо не маю ні родини, ні родичів, — відповіла Качка.

— І друзів не маєш?

— І друзів. І робити мені нічого. Я вже прожила дуже довго й житиму вічно, бо я з країни Оз, де ніщо живе не помирає. Уяви собі, як це жити рік за роком, рік за роком, не маючи ні друзів, ні родини, нічого не робити. Чого ж ви дивуєтеся, що я самотня?

— А чом ти не заведеш хоч кількох друзів і не знайдеш що робити? — спитав Капітан Біл.

— Я не можу заводити друзів, бо кого б я не зустріла — птаха, звіра чи людину, — всі мені неприємні. За кілька хвилин я вже не зможу терпіти й вашого товариства, і тоді я покину вас і попливу геть, — сказала Самотня Качка. — А робити абищо — яке з цього пуття? Всі, кого я здибаю, щось роблять, тому я вирішила, що це вульгарне й нецікаве, і волію лишатись самотньою.

— І ти не полюєш, щоб прогодуватися? — спитала Тротта.

— Ні. В моєму діамантовому палаці, трохи вище над річкою, мені чарами подається їжа; але я їм рідко, бо це таке вульгарне!

— То ти, певне, Качка-Чарівниця, — зауважив Капітан Біл.

— Чому це?

— Бо звичайні Качки не мають діамантових палаців і чарівної їжі, як ти.

— Правда, і це ще одна причина, чому я самотня. Згадай, що я єдина Качка в країні Оз і не така, як усі інші Качки за її межами.

— Мені здається, що тобі подобається бути самотньою, — зауважив Капітан Біл.

— Ну, що подобається — цього я не можу сказати, — відповіла Качка, — та оскільки така вже моя доля, то я трохи пишаюся нею.

— А як по-твоєму, чому в усій країні Оз тільки одна-однісінька Качка? — зацікавлено спитала Тротта.

— Колись, багато років тому, я знала причину, але вже забула її, — відповіла Качка. — Причина чогось ніколи не буває така важлива, як воно саме, тому не варто пам’ятати нічого, крім того, що я самотня.

— А по-моєму, ти була б щасливіша, якби спробувала щось робити, — запевнила Тротта. — Коли не можеш нічого зробити для себе, то можна ж робити щось для інших, і тоді ти набудеш безліч друзів і більш не будеш самотньою.