Ліман Баум - Чари країни Оз

— Сподіваюся, що ні, — відказав він, — бо я ще можу трохи потерпіти. А ще сподіваюся, що Скляний Кіт поквапиться, та й Чарівник не забариться прибути до нас.

Тротта знову зітхнула й стала дивитись на Зачаровану Квітку, бо не було чого робити. Саме тоді на ній з’явивсь цілий букет рожевих півоній, але скоро вони зів’яли, і натомість розквітнув оберемок темно-синіх півників. Потім зацвіли жовті хризантеми, і коли вони розгорнули пелюстки й стали вже цілком розпукнутими квітками, то поступились місцем якимсь білим, кулястим у малинових цяточках — таких Тротта ще й не бачила.

— Ох, як мені страшенно набридло весь час бачити квітки, квітки й квітки, — мовила вона нетерпляче.

— Але ж гарні, — зауважив Капітан Біл.

— Я знаю, і якби приходити та дивитись на Зачаровану Квітку тоді, коли захочеться, було б дуже гарно, але як мусиш стояти й витріщатись на неї, хочеш ти цього чи ні, це вже не так приємно. Я, Капітане Біле, хотіла б, щоб на ній хоч часинку росли плоди, а не квітки.

Тільки-но вона це сказала, як білі кулі з малиновими цяточками зів’яли, і замість них з’явилось багато чудових спілих персиків. Тротта скрикнула з подиву й радості, простягла руку, зірвала персик і зразу почала його їсти з превеликим смаком. Капітан Біл трохи розгубився, коли Троттине бажання здійснилося так швидко, і не встиг він зірвати персик, як вони зникли й замість них з’явилися банани.

— Хапайте, Капітане! — вигукнула Тротта і, ще не доївши персика, другою рукою зірвала з куща банан.

Старий моряк ще не отямився. Він справді простяг руку, та було запізно — банани вже зникли, натомість з’явилися цитрини.

— Пхе! — вигукнула Тротта. — Цього їсти не можна.

Почекайте чогось іншого, Капітане.

Далі з’явились кокосові горіхи, але Капітан Біл похитав головою.

— Я не можу їх розбити, — пояснив він, — бо нема нічого, щоб ударити.

— Однаково, зірвіть хоч один, — порадила Тротта, але кокосові горіхи вже щезли, їх замінили якісь темно-лілові, грушовидні, зовсім невідомі їм плоди. І знов Капітан Біл завагався, а Тротта сказала йому.

— Треба було хапати персик і банан, як я. Коли не будете уважний, Капітане, то все проґавите. Нате вам половинку банана.

Поки вона це говорила, Заворожена Рослина вкрилась великими червоними яблуками, що росли на кожній галузці, і Капітан Біл уже не вагався. Він хапнув обома руками й зірвав двоє яблук, а Тротта, поки вони зникли, устигла зірвати тільки одне.

— Дивна річ, — зауважив моряк, жуючи яблуко, — що ці плоди не пропадають, коли зірвані, а коли їх зоставити на кущі — розпливаються в повітрі.

— Та й уся рослина дивна, — відказала дівчинка. — Така може існувати тільки в цій країні, де чари — звичайна річ. О, а це лайми. Не зривайте їх, бо оскома буде страшенна і… О! Вже сливи! — і вона вкинула яблуко в кишеньку фартушка й устигла схопити три сливи — кожна майже з куряче яйце завбільшки — перше ніж вони зникли. Капітан Біл теж зірвав кілька, але обоє були такі голодні, що не могли чекати й зразу почали їсти яблука та сливи, а Зачарована Рослина витворювала й далі всілякі плоди одні за одними.

Капітан перестав їсти, тільки коли з’явились дині-канталупи, таки зірвав одну й затиснув під пахвою, а Тротта, доївши сливи, ще взяла жменю вишень і помаранчу. Та коли на кущі по черзі поз’являлись мало не всі види плодів, цей плодовий урожай скінчився, то на кущі, як і раніше, почали з’являтися квітки.

— Цікаво, чому вона вернулась до квіток, — мовила Тротта спокійно, бо вона вже наїлась.

— Ну, ти ж сама сказала «хоч часинку», — пояснив моряк. — Так воно й вийшло. А якби ти сказала «завжди», то, може, на ній би весь час були плоди.

— Але чому вона кориться моїм бажанням? — спитала дівчинка. — Я ж не чаклунка, не відьма і взагалі ніяка не чарівниця.

— Мабуть, цей острівець — це острів Чарів, — відказав Капітан Біл, — і на ньому кожен, хто може сказати кущеві, що він має родити, він те й родить.

— Ви гадаєте, що я могла б забажати чогось іншого й дістати його? — спитала вона зацікавлено.

— Про що це ти думаєш, Тротто?

— Я думаю: а що як побажати, щоб оце коріння на наших ногах зникло й відпустило нас?

— Спробуй, Тротто.

Вона спробувала, але нічого не вийшло.

— Спробуйте ще ви, Капітане, — попросила вона.

Тоді Капітан Біл виявив бажання звільнитись, але теж марно.

— Ні, — сказав він, — шкода праці. Бажання впливають тільки на Зачаровану Рослину; але я радий, що ми хоч можемо примусити її родити плоди, бо тепер ми певні, що не помремо з голоду, перше ніж Чарівник прибуде сюди.