Ліман Баум - Чари країни Оз

— Це й показує, скільки ви знаєте, — відказав Скляний Кіт зневажливо. — Ось подивіться з хвилину на мій мозок, і побачите, як він закрутиться.

Чарівник став дивитися, бо йому дуже хотілося віднайти свій чорний саквояж, і рожевий мозок справді почав крутитись незвичайним чином.

— Ну, тепер ходімо зі мною, — звелів Скляний Кіт і повів Чарівника прямо туди, де він загріб саквояж листям. — Як підказує мій мозок, ваш чорний саквояж має бути отут.

Він розгріб листя й вигріб саквояж, а Чарівник умить схопив його з радісним зойком. Тепер, коли знайшлось його чарівне знаряддя, він був певен, що врятує Тротту й Капітана Біла.

Ренго, Сірий Мавпій, уже нетерпеливився. Він підійшов до Чародія й сказав:

— Ну, то що ви думаєте зробити з цими бідолашними зачарованими мавпами?

— Давай сторгуємося, Ренго, — відповів чоловічок. — Коли ти дозволиш мені взяти з дванадцять твоїх Мавп до Смарагдового міста й затримати їх там до дня народження Озми, я розіб’ю чари, накладені на шістьох Велетнів-Вояків і верну їм природну подобу.

Та Сірий Мавпій похитав головою.

— Я не можу цього зробити, — заявив він. — Мавпи будуть дуже самотні й нещасні у Смарагдовому місті, а ваші люди дражнитимуть їх і кидатимуть на них каміння, і вони тоді відбиватимуться й кусатимуться.

— Люди не побачать їх аж до бенкету в день народження Озми, — пообіцяв Чарівник. — Я зроблю їх зовсім маленькими — близько чотирьох дюймів на зріст — і триматиму в добрій клітці у своїй власній кімнаті, де їх не спіткає ніяка кривда. Я годуватиму їх найсмачнішою їжею, навчу їх деяких хитромудрих штук, а на день народження Озми сховаю дванадцять маленьких мавпочок у торті. Коли Озма розріже торт, мавпочки повискакують на стіл і показуватимуть гостям свої штуки. А наступного дня я привезу їх назад до лісу й зроблю такими завбільшки, як вони й були, і вони матимуть багато чого цікавого розповісти своїм друзям. Що ти на це скажеш, Ренго?

— Я скажу — ні! — відповів Сірий Мавпій. — Я не хочу, щоб мої Мавпи були зачаровані й виробляли штуки на розвагу людям Озу.

— Що ж, гаразд, — спокійно сказав Чарівник. — Тоді я поїду. Ходімо, Дороті, — покликав він дівчинку, — рушаймо в путь.

— То ви не хочете рятувати тих шістьох Мавп, що стали Велетнями-Вояками? — занепокоєно спитав Ренго.

— А з якої речі? — відказав Чарівник. — Коли ти не хочеш зробити мені ту послугу, за яку я прошу, то й від мене не можеш сподіватися послуги.

— Стривайте, — сказав Сірий Мавпій. — Я передумав.

Якщо ви добре ставитиметесь до дванадцятьох Мавп і привезете їх до лісу живими й цілими, я дозволю вам узяти їх.

— Дякую, — весело відказав Чарівник. — Зараз підемо й урятуємо тих шістьох Велетнів-Вояків.

Тоді весь гурт покинув галявину й подався до того місця, де Велетні й досі стояли між дерев. Сотні мавп — макаки, павіани, орангутанги — зібрались навколо них, і їхнє шалене джерготіння чути було за милю. Та Сірий Мавпій враз угамував цей ґвалт, і Чарівник, не гаючи й хвилини, розвіяв чари. Спочатку один, потім другий Велетень-Вояк зник і став знову звичайною мавпою, невдовзі всі шестеро вернулись у свої колишні подоби.

Після цього велике мавпяче військо дуже прихилилося до Чарівника, і коли Сірий Мавпій оголосив, що Чарівник хоче позичити дванадцять мавп, щоб на два тижні взяти їх із собою до Смарагдового міста, напросилась майже сотня — так повірили вони в цього чоловічка, що врятував їхніх товаришів.

Чарівник вибрав дванадцять, що здались йому найрозумнішими й найлагіднішими вдачею, а потім відчинив чорний саквояжик і видобув звідти чудернацької форми таріль, срібний ззовні й золотий ізсередини. В цей таріль він насипав якогось порошку й підпалив його. Пішов густий дим, що зовсім огорнув дванадцятьох мавп і самого Чарівника, а коли дим розійшовся, таріль перетворився в золоту клітку зі срібними гратками, а дванадцять мавп стали кожна зо три дюйми завбільшки й сиділи всі вигідненько в тій клітці.

Тисячі волохатих тварин, що бачили це чарівне перетворення, були вельми здивовані й виражали хвалу Чарівникові, голосно лементуючи та розгойдуючи гілля, на якому сиділи. Дороті сказала: «Чудовий фокус, Чарівнику!» — а Сірий Мавпій зауважив: «Ти напевне найчудесніший чарівник на всю країну Оз!»

— Та де! — скромно відповів чоловічок. — Гліндині чари кращі, ніж мої, але й мої, здається, досить добрі для звичайних випадків. А тепер ми, Ренго, попрощаймось, і я обіцяю вернути тобі твоїх мавп веселими й здоровими, як тепер.