Олександр Волков - Таємниця покинутого замку

— Ойо-йой, — говорив один Жуван, — знову голубі огірки. От дива!

— Що огірки, жовті горіхи — ось диво! Я сам бачив, їх повний віз! — вигукував інший. — У мене вже і зараз слинка тече.

— А я люблю яблука й апельсини, — тоненько співав жіночий голос — У нашого Урфіна яблука горять як апельсинові сонця, а апельсини — рум'яні, паче яблука.

— Ох, і наїмся ж я! — дзвінко вигукував якийсь хлопчак.

Гори яскравих ароматних плодів виростали на столах Смарагдового міста, а у Джюса їх, здавалося, не меншало.

Жувани ретельно чистили своє вбрання, прикрашали його святковими комірцями; їхні дружний надівали спідниці дзвіночком, пришивали до капелюшків нові балабончики, — одним словом, на свято Частування збиралися, як на бал. Так само старанно готувалися до свята у всіх куточках Чарівної країни.

— Я буду найкрасивішою, — говорила одна дівчинка. — Мама сказала, що в мене дуже гарний мереживний комірець.

— Ні, це я буду найкрасивішим, — заперечив їй Жуван, — у мене найблискучіші балабончики на капелюсі. І вони так видзвонюють! Я можу все свято танцювати під свою мелодію, мені навіть музика не потрібна.

— А я ще не підшив капелюха, — відразу обізвався інший Жуван. — Хоч би не запізнитися.

— Так, не запізнитися б, не запізнитися б! — захвилювалися Жувани.

Балабончики на їхніх капелюхах колихалися, і в будинках стояв нестихаючий передзвін. Жуванам і справді настав час рушати в дорогу.

Завдяки інженерній кмітливості Страшила дещо змінилося в Чарівній країні. Найпам'ятнішим залишалося, звичайно, перетворення Смарагдового міста на острів. Незважаючи на виритий канал, столицю свою жителі, однак, за давньою звичкою називали не островом, а Смарагдовим містом.

Новації Страшила Премудрого торкнулись також інших міст Чарівної держави. Так, жителі більше не гадали, як переправитися через Велику ріку, — через неї перекинули міст. А в глухому лісі не страшно було і вночі, — з настанням темноти вздовж усієї дороги із жовтої цегли запалювалися хиткі ліхтарі, їхнє хитання і червонувате світло відлякували диких звірів.

Проте, щоб устигнути на свято, Жуванам треба було вже рушати, адже кроки в них маленькі, а дорога неблизька.

Звичайно, вони міцно спали тієї ночі, зовсім як діти напередодні свята. Тому відразу прокинулися, почувши, як задзвеніли балабончики на їхніх капелюхах. Капелюхи вони на ніч клали на підлогу, щоб мовчали. Хто ж дзвонив балабончиками, можливо, миші? Жувани заглядали лід капелюхи — і ніяких мишей не знаходили.

З вулиці тим часом долинав безперервний гул, він дедалі наростав. Жувани вибігли з будинків.

Величезна вогняна куля, ревучи, підлітала до Кругосвітніх гір.

— Метеор? — ошелешено запитав Прем Кокус. — Але метеор не гуде, — відповів він сам собі. — Дивіться, — простяг він руку до неба, запрошуючи Жуванів глянути туди.

Куля зникла, перетворилася в мерехтливий жовтий вогонь, формою схожий на кілька корон, скріплених разом, або на кілька перевернутих снопів.

Жуванам стало страшно, вони затремтіли. «Диньк-диньк-диньк», — дзвеніли балабончики на їхніх капелюхах.

Гудіння дедалі посилювалося. Від Кругосвітніх гір потекли клуби жовто-білого диму. Прошумів вихор. Дерева похилилися.

В цей час вогонь згас. Замість гудіння від гір долинув голосний рев, повторений кілька разів луною.

Швидше, швидше до Смарагдового міста, — квапив Кокус. — Страшно. Страшно і незрозуміло все. Можливо, наш правитель…

— Мудрий Страшило відгадає, — вирішили Жувани, все ще тремтячи, і балабончики на капелюхах дзвеніли в такт їхнім словам.

ужинці квапились приземлитися до ранку. Вони гадали, що вночі на Белліорі, найімовірніше, сплять, як на Рамерії, і їхній приліт залишиться непоміченим.

Звідки їм було знати, що жителям Чарівної країни саме цієї ночі не спалося.

Зробивши останній виток навколо Землі, корабель почав знижуватися по плавній траєкторії. Штурман Кау-Рук сидів за пультом керування. Рухи його були зібрані і точні. Він напружено вдивлявся в екран локатора нічного бачення, на якому проступали контури незнайомої місцевості.

Важливо було не пропустити кільце гір, а точніше, те місце біля їхнього підніжжя, де інопланетяни помітили величезний замок з чорними проваллями вікон і напівзруйнованим дахом. Судячи з усього, в будинку ніхто не жив і він на якийсь час міг би служити непоганим пристанищем.