Джемма Елвін Гарріс - Чому зебри смугасті? Серйозні питання від маленьких людей, на які відповідають великі люди

запитує Еліс, 9 років

Міранда Гарт, комедійна акторка та сценаристка, відповідає:

Яке кумедне та водночас геніальне запитання. І кому, як не мені, на нього відповідати, адже мене, як, сподіваюсь, і тебе, пускання газів страшенно веселить. Здавалося б, що в цьому смішного? Усі ми пукаємо, хтось – частіше, а хтось – рідше. Це природний процес. І все одно, почувши характерний звук, люди починають реготати (або не починають, але це якісь диваки, як на мене).

Напевно, причина криється в тому, що нам стає водночас і смішно, і ніяково. У якийсь момент наше суспільство вирішило, що пускати гази на людях неввічливо. Тому якщо ми чуємо, як хтось пукнув, нам смішно, бо так «не годиться». Від сорому завжди стає вдвічі смішніше.

Коли пукати дійсно неприпустимо? На весільній церемонії? На аудієнції з королевою? Присідаєш у реверансі і… Що важливіший момент, то кумедніше. О, і останнє: гази пускають із різними трубоподібними звуками й навіть із різною тривалістю, і обов’язково в найвідповідальніший момент. Та й виходять вони з дупи. Тепер питання: що ж може бути НЕ смішного, коли хтось пукає?

запитує Лукас, 5 років

Пол Джераґті, письменник, ілюстратор та фахівець із динозаврів, відповідає:

Навіть якби велоцираптори не вимерли, ідея з перегонами все одно була б невдалою – гепард із легкістю здобув би перемогу.

За рахунок чотирьох сильних, пружних лап і довгого гнучкого тіла гепарди здатні долати величезні відстані, а їхня швидкість сягає 115 кілометрів на годину.

Значно менші велоцираптори, заввишки до метра, могли лише хутко перебирати двома задніми лапами, мов маленькі страуси ( чап-чап-чап! ), відтак вони були б десь уполовину повільніші за гепардів.

Бачу, ти розчарований. Утім, якщо тебе це втішить, вони все одно були б значно спритніші за людей.

До речі, цілком можливо, що деякі інші динозаври були швидші за велоцирапторів. Наприклад, схожі на страусів галімімуси, струтіомімуси та дроміцейомімуси й птахоподібні гіпсилофодони. Утім, гепард із легкістю обігнав би і їх.

запитує Гонор, 11 років

Ноам Чомскі, лінгвіст і філософ, відповідає:

Зазвичай власне технології – штука нейтральна. Їх можна порівняти з молотком, яким можна побудувати будинок, а можна й зламати його. По суті, це інструмент, приладдя в наших руках. Здебільшого саме від нас залежить, використовувати технології на благо чи на лихо.

запитує Ейві, 5 років

Еліс Фаулер, телеведуча й авторка книг про садівництво, відповідає:

Щоб краще зрозуміти, чому ківі волохаті, уявімо себе маленькими комашками. Наприклад, попелицями, розміром не більше за вушко голки. Коли ти такий маленький, світ сприймається зовсім інакше.

А тепер уяви, що хочеш пити. І тобі заманулося випити якийсь освіжаючий та водночас ситний напій, наприклад, смузі. Раптом ти помічаєш довжелезну лозу, на якій рясно ростуть маленькі плоди ківі. «Ой, який чудовий із них вийде смузі!» – думаєш ти й кидаєшся до фруктів, от тільки їхня поверхня вкрита хащами густих волосинок, через які ти не можеш дістатися до плоду, хоч як не намагаєшся. Від жорстких волосинок твої ніжки теж починають боліти, тому ти махаєш на них лапкою та забираєшся геть.

Волохата зовнішня шкірка ківі захищає цінний для нього вміст. Оті маленькі чорні зернятка в ківі – то насіння, що його намагається захистити рослина. Їй потрібно, щоб воно залишалося всередині якнайдовше. Якщо ж до соковитих нутрощів передчасно доберуться комахи, насіння може не встигнути дозріти й не прорости належним чином.

Насправді шкірку ківі також можна їсти. Вона дуже поживна, хоча більшості людей не подобається відчуття ворсинок на язиці. Не всі ківі волохаті, деякі різновиди розміром із полуницю і такі ж гладенькі.

запитує Ґабріель, 12 років

Професор Джим Аль-Халілі, науковець і ведучий, відповідає: