Юрий Ячейкин: Слiдство веде прокуратор (на украинском языке)

- Не лiзе до тебе в залицяльники?

- Це з його пикою?

- А що, не гарна?

- Вузька, наче сокира ката! Подвiйноу довжини нiс, до якого притуленi крихiтнi, мов у тхора, оченята, i вуха сторчаком - ото й буде Iуда. Усе обличчя - з одного носа сокирою...

- Звiдки вiн родом?

- Iз Карiота, тiльки не знаю, з якого саме - в Iудеу чи в Моавi. Одак скажiть i ви менi: чому ви все розпитусте й розпитусте? Може, хтось у чомусь i завинив... Але яка моя провина?

- Нiякоу, - знизав плечима Луцiй Галл.

- Чого ж ви мене тримасте?

- Хiба? Я вважав, просто ведемо присмну розмову з чарiвною жiнкою.

- То я вiльна?

- Авжеж!

- Ну, тодi я пiшла, - ще не зовсiм вiрячи, Марiя Магдалина пiдвелася.

- До наступноу зустрiчi!

- Хай уу лiпше не буде...

- Германе, дай наказ чатовим, щоб випустили на волю.

- Слухаюсь, патроне!

Луцiй Галл дивився услiд, милуючись уу викличною, хтиво-хвилястою ходою.

"А! - мовив сам до себе. - Така пiднiме з труни покiйника без усякого втручання чудодiя!"

Вiн був вельми задоволений собою.

4. ОДИН ТОВАР ПРОДАНО ДВIЧI

- Пiшла, озираючись на всi боки, - доповiв пiвнiчний гiгант. Здасться, хтось уу уже виглядав.

- Запам'ятав спостерiгача?

- Нi, бо вiн до неу не пiдiйшов. Стояв досить далеченько, та ще в затiненому портику.

- Можливо, просто залицяльник...

- Все може бути!

- Так, тепер усяке може трапитись, - погодився Луцiй Галл. - Якi ж твоу мiркування, Германе?

- Хочете, щоб я передбачив прийдешнс, як це роблять мiсцевi вiщуни?

- Тим паче, що твоу завбачення, на вiдмiну вiд екзальтованих зойкiв "пророкiв", завжди дуже вiрогiднi. Отож, не бiйся знеслави i починай.

Герман розумiв, що слiдчий у цей спосiб хоче перевiрити своу власнi припущення й передбачення, якi у нього вже склалися в певну схему дiй i протидiй.

- Слухаю i корюся наказовi! - бадьоро проголосив вiн. - Пророкування перше: з того моменту, як Марiя Магдалина ступила за арку прокуратури, наше розслiдуваня вже нi для кого не тасмниця.

- Слушно.

- Пророкування друге: кiт наполохас мишей.

- Само собою...

- Мишки поводяться рiзно. А надто скнари, ураженi патологiчною жадiбнiстю. Чому б, поки не пiзно, не продати ватага? Хiд думки простий: заводiя все одно схоплять римляни, треба хоч якусь користь з цього мати. А щоб Фортуна не проминула з щедротами своуми, слiд поспiшати, дiяти не гаючись.

- Правильно.

- Але я певен: Iуда не пiде до нас. Не наважиться...

- Проте вiн насмiлиться шантажувати храмових павукiв! - завершив Луцiй Галл. - Адже храмова зграя не вiд того, щоб знешкодити небезпечного грабiжника. Вiн принадився ух вительбушувати безкарно! Кумедно виходить...

- Що я маю робити? - запитав Веселий Герман.

- Пильнувати! Увечерi не спускай ока з храму. Я певен, довгоносик не зволiкатиме: жадiбнiсть - надiйний батiг. Вiн нам потрiбен живим i неушкодженим! Якщо зможеш, одразу вибий з нього зiзнання i, не гаючись, схопи ватага.

- Зрозумiло, патроне.

- Одноу деки легiонерiв тобi вистачить?

- Цiлком.

Людину, вузьке обличчя якоу нагадувало сокиру, бо на ньому домiнував могутнiй нiс. Веселий Герман примiтив, коли вже впали густi сутiнки.

Герман обрав собi зручну для стеження позицiю. Вправно розташував наданих йому воякiв, якi за його знаком вмить могли замкнути коло без надiу на втечу в бiчнi вулички.

Присутнiсть поблизу храму поодиноких легiонерiв нi в кого не могла викликати тривогу: Вежа Антонiя, перетворена в казарму для римських воякiв, i храм Соломона, власне кажучи, складав одне цiле. Тому присутнiсть тут окремих легiонерiв, була такою ж природною, як i святенникiв. Iнша справа, якби вони чатували чiльним загоном, - це, безумовно, привернуло б увагу i могло наполохати.

Веселий Герман не дав знаку затримати кандидата в запроданцi: намiр щось зробити i здiйснений вчинок трактуються рiзно. Хай iде. Хай наполохас храмових павукiв. Хай зробить свос чорне дiло. А тодi... Адже вiн повертатиметься цiсю ж дорогою. Iншого шляху тут нема.

Велетенський дiм дивного й незрозумiлого бога iудеув було споруджено на крутому горбi, i вiн своум кам'яним громаддям наче чавив мiсто. Це враження особливо посилювалося вночi, коли темний купол зливався з темним небом. Уже тодi, коли за царя Соломона ще тiльки почали споруджувати цю гiгантську будiвлю, виникло побоювання, що вона свосю вагою розчавить горб i впаде на мiсто. Тому будiвничi пiддали архiтектурнiй реконструкцiу i самий горб. З одного боку його зтесали i закрiпили циклопiчними брилами, посднаними для мiцностi мiж собою залiзними скобами. Ця стiна тепер здiймалася вгору на чотириста лiктiв i вражала навiть римлян, звиклих до колосальних споруд.