Ось тут i почалося.
Молодик вмить перекинув на шахрая стiл i вхопив шкiрянi торбини з грiшми. В кожну руку - по торбинi. Це стало наче сигналом. Кiлька мiцноу будови чоловiкiв, що досi поводили себе сумирно, нараз повитягали кинджали i кинулися до iнших мiняйл - з найповажнiших. На кам'янiй пiдлозi застрибали золотi монети. Люди жадiбно кинулися ух пiдбирати. А вже тупотiла храмова варта. Грабiжники зникли. А в прохiд, яким бiгла варта, полетiли лави i столи. Зчинилася бiйка.
- Усе сталося так швидко, - завершила оповiдь Клавдiя Прокула, - що я й незчулася, куди i як зникла моя власна торбинка...
Вона безжурно засмiялася.
- Це було дуже цiкаво!
- Чи запам'ятала того, хто розпочав бучу?
- Мiняйла? Та його всi там знають...
- Я питаю про молодика.
- Звичайно, запам'ятала. Адже вiн стояв у кiлькох кроках вiд мене.
- Який вiн iз себе?
Клавдiя Прокула замислилася.
- Малий на зрiст, - нарештi почала вона.
- Нижчий чи вищий за тебе?
- Нижчий, буде менi пiд вухо.
- I це все?
- Чому ж? У нього гарне, лискуче волосся - спадас м'якими хвилями на плечi.
- Якого кольору?
- Темного.
- А точнiше?
- Якогось такого брунатного... А очi у нього карi, як в усiх тутешнiх. Нiс довгий i гачкуватий...
- ...як у всiх тутешнiх! - засмiявся Понтiй Пiлат, прокуратор.
- Ти не хочеш мене слухати? - спокiйно запитала Клавдiя Прокула.
- Хочу, моя люба! Але чи примiтила ти в ньому хоч щось таке, що було б не "як у всiх тутешнiх"?
- Що ти масш на увазi?
- "Шрам, родимка, плямка, якесь калiцтво...
- Зрозумiло. Нiчого такого я не помiтила - обличчя у нього чисте. Смагляве. Калiцтва теж не зауважила. От хiба його руки...
- А що - руки?
- Вони у нього тонкi й тендiтнi, як у жiнки. З довгими пальцями...
- Славно! - сказав прокуратор. - Це вже щось...
2. ВЕСЕЛИЙ ГЕРМАН ЧУХАр ПОТИЛИЦЮ
Ось чому, коли Луцiй Галл прийшов доповiдати про подiу у храмi, прокуратор Понтiй Пiлат його просто-таки ошелешив.
- То що, Луцiю, - весело мовив вiн, - будемо шукати людину, яка на зрiст - менi по плече? Волосся у того чоловiка брунатне, хвилясте. Очi карi. Нiс гачкуватий. Руки тонкi, з довгими пальцями.
- Звiдки ви знасте, патроне?
- Та с в мене один особистий iнформатор. Дуже надiйний!
- А! - нараз прозрiв Луцiй Галл. - Ми з'ясували: у храмi була й ваша дружина Клавдiя Прокула. Я з нею щойно вiтався на входi.
- Ой, любий Луцiю, вiд тебе нiчого не приховати! Ти справжня нишпорка... Але хто ж цей низенький, хвилястий, гачкуватий i так далi?
- Нам вiн добре вiдомий. Iм'я - Iсус Назарей. Я прихопив його справу. Про всяк випадок...
- Справу? Не чув про таку!
- ту заведено ще кiлька рокiв тому, в часи прокуратора Квiрiнiя.
- З якоу причини?
- Були пограбованi мiняйли у храмi.
- Отакоу! Це вже цiкаво. Дуже цiкаво...
- Ось словесний портрет заводiя.
Луцiй Галл вийняв з теки i простягнув прокураторовi цупкий папiр, розрахований на тривале зберiгання. Понтiй Пiлат швидко перебiг його очима:
"Чоловiк цей малий на зрiст, тому тримасться дуже рiвно, щоб здаватися вищим, 3 тiсю ж метою носить взуття на високих пiдборах (з дерева, пiд час ходи стукотить). Обличчя овальне, кароокий. Нiс довгий, тонкий, гачкуватий. Волосся кольору стиглого горiха спадас рiвно на вуха, нижче кучерявиться. Борода рiденька, охайно стрижена. Одягасться ошатно. У натовпi - непримiтний. Нiколи не смiсться, бо мас пошкодженi зуби. Характеру пошкоджень зубiв не з'ясовано".
- Так! - задоволене мовив Пiлат. - А от руки - проминули.
- Нiчого - впишемо, - запевнив Луцiй Галл.
- То що ж сталося в часи прокуратора Квiрiнiя? Тiльки коротко, Луцiю, саму суть.
- Власне, оповiдати нема про що. Про факт пограбування с тiльки загальне повiдомлення iнформаторiв. Будь-якi доказовi уточнення у справi вiдсутнi. Вони й не iснували.
- Чому?
- Бо самi потерпiлi факт пограбування рiшуче заперечили. Визнали тiльки, що, мовляв, мало мiсце незначне гультяйство купки невiдомих бешкетникiв. Рiч у тiм, що цi "потерпiлi" самi страшилися потрапити пiд слiдство та чиннiсть карного кодексу за навмисне й злiсне порушення закону про податки.
- А свiдки?
- Якi свiдки? Тi свiдки "нiчого не бачили i нiчого не чули". Довелося справу припинити, оскiльки виходило, що й нiякого злочину не було!
- Цiкаво, - промимрив Пiлат слiвце, що наче прилипло до вуст. - Дуже цiкаво...
Луцiй Галл обережно мовив:
- Гадаю, цього разу буде не лiпше.
- Тобто ти вважасш, що скарг вiд потерпiлих не надiйде?
- Атож! - похмуро вiдповiв слiдчий. - I ми припинимо справу за браком доказiв i свiдчень.
- А якщо ми схопимо Назарея?
- Це теж нiчого не дасть.
Читать дальше