Юрий Ячейкин: Спалах понадновот зiрки (на украинском языке)

Однак, хоч врiвноваженi сили тяжiння не спроможнi були збити коробку з курсу, все ж час вiд часу вони настирливо нагадували про себе. За бортом раз у раз щось шарудiло та уривчасто лускало, нiби якийсь ненажера невтомно колов волоськi горiхи.

Певна рiч, я розумiв, що дiялося.

За час мандрiв сучаснi зорельоти обростають iржею та окалиною, як стародавнi каравели черепашками. Моя малолiтражка, безумовно, не була винятком, I от тепер, хоч яка мiзерна була гравiтацiя, вона робила свос дiло: лущила борти ракети. Воно загалом виходило непогано. Зрештою коробка вислизне з цiсу пастки чепурною, як опiсля генеральноу чистки у майстернi бляхаря.

Проте мене непокоула одна моторошна думка. А що, як сили тяжiння повитягають з обшивки усi цвяхи? Коробка ж зруйнусться, як карткова будiвля. Жах! Але цвяхи, нiвроку, трималися, бо я завбачливо позагинав ухнi кiнцi. Аж тут сталося несподiване...

6. ОББIЛОВАНА ПЛАНЕТА

Нараз штурман шалено загупав ногою, нiби подорожував не на космiчному транспортi, а на звичайнiй вантажнiй машинi. Отак гупають пасажири по кабiнi водiя, коли вимагають нагальноу зупинки.

Ну, такому досвiдченому навiгаторовi, як я, це неважко було збагнути, i я негайно схопився за важелi гальм.

Коробка зависла непорушне.

Я глянув у носовий iлюмiнатор i аж похолов: прямо по курсу бовванiла ще одна планета! Вона неухильно сунула просто на нас. Так ось чому Азимут вибивав по обшивцi п'ятами тривожнi дрiбушки!

- Всi униз! - гукнув я. - Задраути люки!

Азимута не довелося двiчi запрошувати.

А планета невпинно насувалася, заступаючи нам шлях.

Це було дивовижне небесне тiло, як i все iнше у цiй винятковiй системi. Не те дивувало, що навколо планети не було й атома атмосфери (таке часто-густо траплясться, вiзьмемо хоча б наш Мiсяць), а те, що на уу поверхнi не було жодного горбочка, жодноу улоговини, жодного камiнця. Вона була гладенька, як бiльярдна куля. А найдивнiше те, що на уу поверхнi можна було побачити усi геологiчнi нашарування. Серед вiдполiрованих кварцових покладiв жовтiли жиловi вузли золотих народжень. Могутнi шари чорного антрациту ефектно виглядали поряд з бiлими мармуровими плямами i брунатною мозаукою гранiту. Словом, надра планети були як на долонi i сяяли усiма вiдомими у природi кольорами. Для геологiв це був би сущий рай.

Проте на мене оббiлована планета справила гнiтюче враження. Це все одно, якби я побачив старого друзяку, з якого живцем здерли шкiру, аби мати наочне приладдя для практичних занять з анатомiу. Бр-р! Моторошно навiть думати про це! Азимут теж почав сiкти зубами.

Атож, вскочили у безпрецедентну халепу! З "появою другого супутника усi нашi розрахунки полетiли шкереберть.

Щелепи у Азимута так дригонiли, що годi було йому вимовити хоч слово. Але мiй хоробрий штурман не розгубився у цiй складнiй ситуацiу i процокотiв морзянкою:

- К-а-п-i-т-а-н-е, д-а-й-т-е з-а-д-н-i-й х-i-д!

Загалом, це був би найбiльш розумний вихiд iз скрути, якби у нас були повнi баки пального та ще парочка канiстр зi спиртом у запасi. Якщо оце ми позадкусмо, у нас на подальшi мандри не лишиться й розведеноу краплi.

I тут мене наче осяяло.

Тисяча ефектiв Доплера! Адже планета котиться точнiсiнько нашим курсом, тiльки у зворотному напрямку! Досить пришвартуватися до неу, i вона сама вивезе нас без даремних витрат дорогоцiнного у мiжзiр'у пального.

- Готуй, Азимуте, якiр, - наказав я, - будемо чiплятися до планети на буксир.

- Але ж на нiй нема за що вчепитися! - зойкнув вiн.

Чого тiльки не робить з людиною розпач.

- Хтозна, - незворушно зазначив я, - може, нема, а може, с. Ми ж бачимо планету тiльки з одного боку, i твiй висновок, можливо, виявиться однобоким, адже ми ще не дослiдили планету всебiчно. Раптом на другiй пiвкулi ми побачимо цiлковиту антикартину?

- А якщо не побачимо? - сумнiвався Азимут.

- Що ж! На нашому рахунку буде ще одна навколопланетна подорож. Ми завершимо уу по паралелi, що збiгасться з нашим курсом. Тодi нам нiхто нiколи не дорiкатиме, що ми знехтували прекрасною можливiстю дослiдити оббiловане небесне тiло. Така нагода навiть менi вперше у життi траплясться.

- I, певно, востаннс! - зловiсно вирiк штурман.

Але моум наказам скорився, бо, зрештою, важити життям хлопець звик. Адже вiн ще зi шкiльноу лави прямим курсом пересiв на борт мосу посудини, отже, навiки позбувся шкiдливого впливу з боку надто обережних капiтанiв, яким не судилося й поблизу ходити навколо справжнiх пригод.

Сказано - зроблено.

Ми повiльно рушили вперед, назустрiч неминучому. Сталевий трилапий якiр волiкся на ланцюгу по гладенькiй, немовби обточенiй на велетенському верстатi, поверхнi планети.