Юрий Ячейкин: Спалах понадновот зiрки (на украинском языке)

Тисяча рядкiв нонпарелi! Вже оце сенсацiйне повiдомлення про генiальний за свосю простотою дослiд залюбки можна дати пiд невмирущою рубрикою: "Цiкаво знати, що..."

3. СТО ПЛЮС П'ЯТДЕСЯТ

- Ви, певно, з газети? - запитав капiтан Небреха, проникливо позираючи на мене. - Он з вашоу кишенi, мов газирi верховинця, стирчать самописки.

- Берiть вище, - вiдрекомендувався я, задоволений, що маю справу з напрочуд спостережливою людиною. - Я спецкор журналу для юнацтва "Навколо Всесвiту".

- Знаю цей журнал! - одразу пожвавiшав капiтан. - Вiн завше добре iлюстрований. Щономера у ньому фотографiй бiльше, нiж сторiнок! То що, будете фотографувати?

Фотографувати?! А якоу вiн заспiвас, коли дiзнасться про сто плюс, про всяк випадок, п'ятдесят?.. А все-таки це ганьба! За свос космiчне життя капiтан Небреха зажив такоу всесвiтньоу слави, що й розвороту для нього було б замало. В iнтерв'ю на сто рядкiв не обiймеш навiть назв ста дев'яноста трьох Сонць, що мали честь чути оглушливий гуркiт двигунiв його ракети. Нi, це таки справдi ганьба! Адже навiть з неписьменними на перше вересня газетярi записують бiльшi бесiди.

- Фотографiй не буде, - категоричним тоном повiдомив я, почуваючи себе не репортером, а катом. - Обмежимося коротеньким iнтерв'ю на сто рядкiв плюс, про всяк випадок, п'ятдесят рядкiв запасу.

- Сто плюс п'ятдесят, та ще про всяк випадок! - вражено вигукнув капiтан i з цiлком зрозумiлою вiдразою глипнув на мене. - Та я вам, добродiю, цю мiзерiю за п'ять хвилин набалакаю!

Я блискавично вихопив блокнота i самописку, щоб за якихось п'ять хвилин вiдбути цю невдячну справу.

Гарноу ж думки буде про мене капiтан Небреха! Але чим я мiг у цiй ситуацiу зарадити? Не посилатися ж на зарозумiлого головного редактора з його червоним олiвцем...

А знаменитий зореплавець, грiзно стуливши брови, мовчки вивчав надра свосу прокуреноу люльки. Звiсно, образився на всi сто плюс п'ятдесят вiдсоткiв. А ви хiба не образилися б, якби загнуздали у космiчний вiзок комету, а вам не придiлили б i пiвколонки журнального тексту? Авжеж, Небреха залюбки витурив би мене за дверi, якби йому не стали на завадi загальноприйнятий закон гостинностi, а також закон про дрiбне хулiганство. Вiд нього й не такi, як я, гарбузи качали.

Так от. Капiтан люто сопiв пiд непосильним навiть для флегматика тягарем двох невблаганних законiв, а я не дуже вдало намагався удавати, нiби нiчого такого не сталося.

Я поклав собi поводитися якнайприроднiше, так, як поводяться у домi давнi знайомi, що ум господарi дозволяють навiть хазяйнувати на кухнi.

Я звiвся на ноги i пiдiйшов до столу, на якому стояв чималенький глек.

- Капiтане, де у вас вода? - запитав, зазираючи усередину глека. Ого! Глек мiстив у собi пальцiв на п'ять пилу. Я пiдняв глек i жартома докинув: - Що то значить - вiкувати без хазяйкиу Та нiчого, цю посудину я зараз вимию. Це ж треба зiбрати стiльки пилюки. Хоч веди археологiчнi розкопки...

- Молодий чоловiче, - мовив капiтан Небреха, i в голосi його забринiла неприхована зневага, - оцю, як ви зволили назвати, пилюку я збирав не десь на земних путiвцях, а на Чумацькому Шляху. I, до речi, збирав буквально по порошинцi. А там, коли здибасш хоч одну мiкроскопiчну порошинку у цiлiй кубiчнiй свiтловiй секундi, вважай, що тобi страшенно поталанило. Навiть коли тебе природа з пелюшок обдарувала усiма талантами, - капiтан на мить замовк, а тодi ущипливо додав: - Пiднесiть у куб триста тисяч кiлометрiв i спробуйте розшукати там порошинку. Це вам не голка в сiнi i не макове зернятко на пляжi. Та, гадаю, ви це засвоули ще у школi на уроках з астрономiу. Чи, може, я помиляюся?

I вiн знову з обуренням пробурчав:

- Сто рядкiв плюс п'ятдесят!

4. УНIКАЛЬНИЙ ПОРТРЕТ

Я гарячково шукав порятунку. Ще один промах - i капiтан викине мене з дому. Отут я й зауважив, що у вiтальнi немас жодного зображення капiтана. А мiж тим, по вицвiлих обоях так i ряснiли темнi плями. Певно, тут колись красувалися портрети, а потiм ух познiмали.

Кажуть, що найкраща оборона - це наступ. Я вирiшив перевiрити цей теоретичний висновок на практицi i з виразом щироу стурбованостi мовив:

- На мiй погляд, капiтане, ви даремно знехтували одвiчним законом переходу кiлькостi у нову якiсть.

Як i слiд було чекати, вже перше критичне зауваження змiцнило моу позицiу. Небреха насторожено зиркнув на мене:

- Як вас розумiти?

- Ви, капiтане, - впевнено повiв я навальну атаку, - познiмали геть усi своу портрети. Я розумiю: вирiшили не докучати людям власною персоною мовляв, скромнiсть бiльше прикрашас людину, анiж портрети. А що з усього цього вийшло? Зведена до абсолютного нуля кiлькiсть породила негативну якiсть. Тепер туристи можуть подумати, що ви з надмiрноу пихи зневажили ухню щиру повагу i цiлком виправдану допитливiсть. Не гаразд, капiтане...