Юрий Ячейкин: Спалах понадновот зiрки (на украинском языке)

- Ану пiддайте з правого борту...

Я мовчки вмочив у воду рушник, замотав ним голову i кинувся до капiтановоу садиби.

- Не робiть дурниць! - гукнув менi моторист. - Повернiться i заберiть своу речi!

Тим часом я висадив плечем вхiднi дверi i як вихор увiрвався до внутрiшнiх покоув земноу резиденцiу мiжзоряного мандрiвника.

Дихати було нiчим. Будиночок вiд погреба до горища був повен диму. Я навпомацки пробирався уперед.

I - весь здригнувся вiд фатального видовиська.

Посеред вiтальнi у глибокому командорському крiслi сидiв кругловидий стариган у тiльнику. Голова його була похилена на синi смугастi груди.

Я одразу впiзнав його - головний редактор завбачливо вкарбував менi в пам'ять особливi прикмети знаменитого капiтана: гола, мов глобус, голова, хвацько закрученi пiд червоними, мов помiдори, щоками вуса, замiсть лiвоу ноги - протез.

"Певно, учадiв, - розпачливо подумав я. - Ех, вiд ста рядкiв iнтерв'ю плюс, про всяк випадок, п'ятдесяти запасу лишиться десять рядкiв некролога..."

Аж тут я угледiв у правому кутку його рота прокурену люльку, яка досi жеврiла навiть у цьому позбавленому кисню примiщеннi.

"Агау - подумки зрадiв я. - Видно, капiтан учадiв кiлька хвилин тому, бо люлька ще не встигла згаснути у цiй отруйнiй вуглекислiй атмосферi. Треба негайно витягти його на свiже повiтря!"

Втiм, капiтан Небреха був, нiвроку, такий опасистий, що годi було б намагатися винести його з палаючого будинку на руках, як це полюбляють робити героу вiдеорам. Але тiсу скрутноу митi я рiшуче й енергiйно начхав на усiлякi церемонiу (знасте, у носi вiд диму таки добре свербiло), вчепився обома руками старому у комiр та й поволiк, мов той лантух, з цього димового пекла.

Все було б добре, якби вчадiлий раптом не виявив ознак життя. Вiн вибалушив на мене своу блакитнi очi, на якусь хвилю сторопiло закляк, нiби, замiсть розумноу iстоти, зненацька побачив якусь примарну потвору, а тодi нараз почав героучно боронитися.

- Ви що, здурiли? - згарячу вилаявсь я. - Пожежа!

Та хоч я докладав усiх зусиль, щоб врятувати потерпiлого, капiтан Небреха прудко випручнувся з моух рук, блискавичним рухом захопив мене впоперек, i моу ноги вправно викреслили у повiтрi вiсiмку. А сам вiн з несподiваною спритнiстю хоробро кинувся у самий вир.

Я чув, як шалено заклацали вiконнi шпiнгалети i зарипiли рами. Вiйнуло свiжим повiтрям. А за хвилину роботяга-протяг висмоктав з хати геть увесь дим. Вiд нього не лишилося й гадки! Була пожежа та й нема...

А капiтан Небреха, вiдсапуючись, повагом зарипiв на протезi до крiсла, осудливо зняв з мене очима мiрку, набив тютюном люльку, з насолодою запалив i хутко знову занурився у цiлковиту хмару. З отруйних глибин уу я й почув уперше його спокiйний, трохи хрипкий голос:

- Оце, молодий чоловiче, i е так зване стихiйне лихо...

Певно, я тодi мав на диво дурний вигляд з роззявленим ротом пiд рушниковою чалмою на черепi. До того ж у цей момент вiдчинилися дверi - i на порозi вирiс моторист з моум нехитрим командировочним спорядженням.

- Вашi речi, громадянине пожежнику, - з схидним осмiхом повiдомив вiн, взяв пiд козирок i вийшов.

Я полегшено зiтхнув: на одного свiдка мосу нечуваноу ганьби поменшало. Та хоч як осоромився, а здорового глузду не втратив. Професiйна звичка взяла гору, i я з неприхованою цiкавiстю запитав:

- Капiтане, з вами можна спiлкуватися хiба що у протигазi. Навiщо ви отак страхiтливо накурюсте, та ще iз зачиненими вiкнами? Хiба вас в школi не знайомили з аксiомою, що курити шкiдливо?

Капiтан Небреха вигулькнув з тютюновоу хмари i, з неабиякою прихильнiстю дивлячись на мене, повiдомив:

- Молодий чоловiче, а менi подобасться така неприродна у вашому вiцi допитливiсть. I справдi, треба мати природний хист до з'ясування невирiшених проблем, щоб отак точно окреслити поле наукового пошуку.

Я злегка вклонився на цей неочiкуваний комплiмент i подумки привiтав себе iз першим успiхом. Адже для журналiста багато важить симпатiя його спiврозмовника. А капiтан Небреха невгавав:

- То вас цiкавить, чому я отак накурюю? Зрозумiло, з науковою метою. Оце намагаюся практично дослiдити (хай навiть цiною власного здоров'я!), чи с хоч зерно iстини у прадавнiй гiпотезi, що коли у хатi пристойно накурено, то можна просто у повiтрi вiшати сокиру. Подумати тiльки, цей примiтивний, як амеба, дослiд може перегорнути нову свiтлу сторiнку в iсторiу космiчноу навiгацiу! Хтозна, може, саме тютюновий дим остаточно розвiс завiсу над тасмницею антигравiтацiу? Але, як бачите, до кiнця дiло не довiв... Можливо, ще не досягнуто потрiбноу конденсацiу, а може, на цих скелях бракус вiдповiдного атмосферного тиску...