Джеймс Крюс - Мiй прадiдусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)

Коли iграшковий поїзд доїхав до центра спiралi, паровозик свиснув, став сторчма й прямовисне зарився в пiсок. Це мало такий вигляд, нiби в пiсок заривався хробак. Шурх -- у пiску зник останнiй вагончик. Стук -- зачинилися дверцята в бiлiй стiнi. Тодi -- лусь, лусь, лусь -- на пiску вишикувались дерева, квiти, кущi й лавочки. Рейки й пiсок поросли густою зеленою травою, пташки спурхнули й посiдали на гiллi, бруньки розпукнулись, i показалися квiточки та листочки.

Вмить у пiсочницi з'явився якнайпринаднiший весняний краєвид. Навiть малесенькi струмочки задзюрчали в травi.

"Це вам перша тема для вiрша", -- сказав пугач.

"Та тут не потрiбнi нiякi вiршi, -- зауважив мiнгер де Вiльдер з Амстердама. -- Цей краєвид -- сам по собi поезiя!"

"Справдi! -- вигукнула в захватi сивоголова панi Штенграхт. -- Це маленьке диво! Подивiться на отой лужечок iз квiточками, на лавочки, на пташечок! Хто ж тих шовкових пташинок на гiлочки посадив?"

Пугач заклiпав очима, нiби хотiв вiдповiсти. Але не встиг, бо великий баклан збуджено залопотiв крильми, витяг чорний дзьоб до панi Штенграхт i гукнув: "Прошу вас, ласкава панi, повторiть, що ви спитали!"

"Я спитала, хто посадив шовкових пташинок на гiлочки", -спантеличено вiдповiла панi з Гамбурга.

"Нi, нi, повторiть дослiвно, як сказали спершу!" -- збуджено крикнув баклан.

Панi Штенграхт, що не могла втямити, до чого це, спитала вдруге:

"Хто ж тих шовкових пташинок

На гiлочки посадив?"

Тодi балкан вiдповiв:

"Звiдки i з чого вiн виник -

Свiт несподiваних див?.."

Аж тодi маленьке товариство помiтило, що з запитання й вiдповiдi, так би мовити напiвзумисне, вийшла вiршована строфа, i дехто повторив пошепки:

"Хто ж тих шовкових пташинок

На гiлочки посадив?

Звiдки i з чого вiн виник -

Свiт несподiваних див?"

"О'кей! -- задоволене сказав Фреддi. -- Першу строфу ми вже склали".

"Та тiльки пiсочниця покаже, чи ця строфа добра", -- проклекотiв пугач.

"Вже показує! -- замахала парасолькою мiс Джулiя Амбрелла. -Дивiться, на кущах розпукуються троянди. А з дерев сиплються пелюстки. В пiсочницi настає лiто!"

Мiс мала рацiю: з весняного краєвиду зробився веселий лiтнiй; пiд яблунями короткi тiнi. Тепер кожен напружив думку, щоб скласти строфу про лiто. Фреддi просурмив:

"Довге, тепле, щедре лiто,

Соками ущерть налите!"

А мiнгер де Вiльдер прокрекотав:

"У саду й на полi дай

Нам багатий урожай!"

Але краєвид у пiсочницi анiтрохи не змiнився вiд цих вiршiв. Тiльки квiтковi бруньки дуже повiльно закруглились у малесенькi зеленi кульки. Тодi матросовi Петару спали на думку два рядки. Вiн сказав:

"Рiк достигає неквапливо,

Як плiд, згинає гiлку вниз".

I затнувся. Але мiс Амбрелла, гордо вимахуючи парасолькою, докiнчила:

"Ох, далебi, це справжнє диво!

Коли не вiриш -- подивись!"

На жаль, ця строфа зовсiм не подiяла. Доктор Меньє з Парижа сказав: "Обидва рядки пана Петара дуже гарнi. Яка шкода, що рядки мiс Амбрелли не такi гарнi".

Англiйська мiс на це зауваження зневажливо чмихнула й стиснула парасольку мiцнiше, наче шпагу.

Тодi молодий матрос раптом засмiявся й гукнув: "Уже є!" I сказав:

"I, нiби невеличке диво,

На гiлцi Вiчностi завис".

Старий пугач iз сумнiвом похитав головою, вислухавши цi два рядки. А проте вони мали успiх, хоча й повiльний, нерiшучий: листочки на деревах почали жовкнути, малюсiнькi кульки на деревах зачервонiлися, а в струмочках з'явились крихiтнi довгастi вербовi листочки, що пливли за водою, нiби невеличкi байдарки.

Фреддi, що зроду не бачив осенi на селi, збентежено спитав: "Що тут дiється?"

"Мiй любий, -- вiдповiла сивоголова панi Штенграхт, пiднявши вказiвний палець, нiби тiтуся в дитячiй книжцi. -- Осiнь настає, поспiли яблука i сливи".

"О! -- зрадiв доктор Меньє. -- Ви знову почали вiрша. Будь ласка, скажiть iще раз!"

Панi Штенграхт повторила, вже не пiднiмаючи пальця:

"Мiй любий, осiнь настає,

Поспiли яблука i сливи".

"Сливи... -- прошепотiв доктор Меньє, заплющивши очi. -- Сливи..." -- Потiм тихо повторив:

"Мiй любий, осiнь настає,

Поспiли яблука i сливи".

Трохи помовчав, розплющив очi й докiнчив:

"Та скоро взнаєш ти, що є

Мiж них i кислi, i червивi!"

Цього вiрша всi мандрiвцi почали завзято вихваляти.

Тiльки Лi, капiтан джонки, не сказав нiчого, бо в Китаї вiршi складають не так.

Вiд цих чотирьох рядкiв яблука почали падати з дерев, вода в струмках геть укрилася опалими вербовими листочками, трава побурiла, а в пiсочницi раптом завирувала така густа метелиця, що не стало видно всього краєвиду.

Та незабаром останнi снiжинки вляглись, нiби опав бiлий серпанок, i невеличкий краєвид став увесь бiлий, бiлий, бiлий... На свiтлому снiговому покривi виднiли темнi силуети голих деревець та чорнi рейки залiзничної колiї, обiч яких праворуч i лiворуч громадилися снiговi валики.