Джеймс Крюс - Мiй прадiдусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)

"Справдi, -- погодилась панi Штенграхт, бiловолоса гамбуржка. -Я теж добре його бачу. Це дачний будинок iз пласкою покрiвлею".

В ту мить до джонки пiдлетiв баклан -- один з великих птахiв, що водяться на узбережжi Китаю, -- сiв на палубi й чемно спитав: "Дозвольте вас супроводити, панове? Мене звуть Фортунат".

"Може, ви народилися двадцять четвертого червня?" -- спитав його китаєць Лi, капiтан джонки.

Баклан кивнув головою.

"Звiдси й iм'я, -- зауважив доктор Меньє, парижанин. -- Бо Фортунат означає щось нiби Щасливець, панове!"

Мандрiвцi навiть не здивувалися, що цей птах iз чорним дзьобом, чорними крильми, чорними лапками, голою шиєю та зеленими, як морська вода, очима вмiє говорити по-людському. Коли чудеснi подiї йдуть одна за одною, до них звикаєш.

"Скажiть, пане Фортунате, ви знаєте цей острiв?" -- по-китайському спитав у птаха мiнгер де Вiльдер, амстердамський купець.

"Дванадцять рокiв тому, теж двадцять четвертого червня, я бачив, як вiн виринає з моря, -- вiдповiв птах iз замрiєю в зелених очах. -Але я не встиг на нього сiсти, бо вiн поринув знову".

"Сподiваюся, що це не мiраж!" -- сказав пан Меньє.

"А я хутенько сфотографую його!" -- гукнув Фреддi, американець. Вiдщебнув шкiряний футляр фотоапарата, наставив його, подивився в видошукач i клацнув затвором.

Тої ж митi острiв щез.

"От i маємо, -- зiтхнула мiс Джулiя Амбрелла. -- Це був просто мiраж!" -- i сумно опустила парасольку.

"Гляньте, гляньте! -- гукнув Петар, молодий матрос-чорногорець. -У повiтрi мерехтить щось барвисте!"

"Справдi, -- пiдтвердила сивоголова панi Штенграхт. -- Над водою тремтить якийсь образ".

"Та вiн не тремтить! Вiн стоїть на мiсцi!" -- схвильовано засопiв мiнгер де Вiльдер з Амстердама.

"Це не образ! Це той самий острiв!" -- зрадiв баклан Фортунат.

"Так, -- кивнув головою Лi, капiтан джонки. -- Вiн з'явився знову! Але вiн дуже близько. Це не може бути мiраж. Це, напевне..."

Лi не доказав, бо джонку раптом струсонуло, i вона з нап'ятими вiтрилами, прорипiвши днищем по пiску, зупинилась при березi острова.

Баклан зразу залопотiв крильми, стрибнув з палуби на пiсок, походив по ньому й гукнув:

"Острiв не уявний! Я чую його пiд своїми лапами!"

Тодi вже на палубi нiкому не стало впину. Всi бiльш чи менш спритно вилiзли з джонки на берег, капiтан Лi кинув на пiсок якiр, мiс Амбрелла знов радiсно замахала парасолькою, а молодий матрос iз Чорногорiї стрибнув на каменюку й гукнув: "Дами й панове, от там за евкалiптами ви бачите вiллу Хтознакого на островi Хтознаде. Хто не боїться дивовижного, йдiть за мною засвiдчити нашу повагу пановi Яктамйого!"

По тих словах невелике товариство навантажилось i, смiючись та розмовляючи, подалося за матросом Петаром, що помiж евкалiптами попрямував до будинку. Той будинок схожий був на монастир з бiлими кам'яними мурами та величезним внутрiшнiм двором. На жаль, у мурi не видно було нi вiкон, нi дверей. Наше товариство обiйшло весь дiм, але нiде не знайшло входу. Хитаючи головами, обiйшли дiм ще раз. Але не побачили жодного отвору. Лиш коли мандрiвцi втретє обiйшли кам'яний мур, вони раптом побачили велику браму, завiшену довгими разками перлiв.

Люди подивувались, бо вони були певнi, що ранiше цiєї брами не було. Та водночас i зрадiли, що знайшли вхiд, i американець Фреддi хотiв зразу й увiйти крiзь ту завiску в дiм. Та щойно доторкнувся, як сахнувся назад, немов його вдарило електричним струмом.

"Що... що це означає?" -- злякано гукнув вiн.

"Це означає, що ви надто квапливi", -- проклекотiв чийсь голос над головою в мандрiвцiв.

Усi звели очi й побачили на даху старезного пугача, що сидiв i значуще клiпав очима. Раптом пугач важко спурхнув униз, сiв на плече матросовi Петару, обдивився всiх мандрiвцiв великими совиними очима, а тодi пробурчав: "Хто хоче увiйти в цей дiм, той мусить виспiвати дозвiл, панове!"

"Виклопотати!" -- поправив птаха доктор Меньє.

"Нi, виспiвати! -- повторив пугач, що супроти всiх законiв природи, як видно, чудово бачив удень. -- Ви повиннi скласти чотири строфи вiршiв, панове, -- сказав глухим голосом птах. -- Станьте, будь ласка, коло пiсочницi!"

I раптом мандрiвцi побачили праворуч вiд входу, пiд бiлим муром, пiсочницю, якої там ранiше не було. Почасти зацiкавлено, почасти пригнiчено вони обступили ту пiсочницю. А пугач злетiв з матросового плеча на дерев'яну цямрину пiсочницi й горловим голосом тричi вигукнув "угу!" i тричi "угугу!"

Тодi в бiлiй стiнi розчинилися дверцята i викотився сувоїк малесеньких залiзничних рейок. Розмотуючись, вiн рiвненько оббiг попiд цямринкою всю пiсочницю, проклавши на пiску спiральну колiю. Потiм iз стiни, чахкаючи, викотивсь iграшковий паровозик, що тяг п'ять чи шiсть товарних вагончикiв. Вiн, постукуючи, об'їхав спiральну колiю; дверцята вагончикiв самi собою розкривались, iз них випадали деревця, кущики, червонi дерев'янi лавочки, барвистi пташечки, що котились по пiску пiд дощем iз квiточок.