Микола Білкун - Корабель з райдужними вітрилами

Увечері Максим на своєму кріслі в'їхав з лоджії у кімнату і увімкнув телевізор. По першій програмі йшов якийсь фільм, і я подумала, що він дивитиметься його, але він рішуче крутнув важельок на другу програму. Там показували футбол. Він почав дивитися гру, і мені спершу здалося, що він в такий спосіб демонструє мені, наскільки він байдужий до того випадку з дворовими футболістами. Але через хвилин десять-п'ятнадцять я побачила, що Максим не вдавав щирого болільника, він був ним!

Тут-то й сталося те, що насамперед спонукало мене терміново написати тобі. Як ми розчаруємось, коли я помилилась, коли це мені просто здалося… Переконавшись, що Максим справді захоплений футболом, я вже дивилася не на його обличчя, а на його ноги. Пригадуєш, як ще тоді, коли він був здоровим, ще задовго до цього нещастя, Максим дивився на футбольну гру і мимоволі повторював ногами ті самі рухи, що їх робили на полі футболісти в гонитві за м'ячем? І зараз мені здалося, що нога його ворухнулася!

Невже це видіння не більше як витвір хворобливої фантазії, незмінне людське бажання видати те, що є насправді, за те, чого хочеш?..

Буду закінчувати свій лист. Вже нерано. Максим давно спить, і я певна — йому сняться сни, в яких він бігає. Бігає так, що його ніхто не може наздогнати. Дітям його віку сняться сни, в яких вони літають над землею, сягають хмар, але… такі сни сняться здоровим дітям. Для Максима щастя — просто бігати по землі, і це щастя можливе для нього лише уві сні. Бувай здоровий, любий. Днями ми разом з Максимом напишемо тобі чергового, «планового» листа. Безліч разів цілую тебе, твоя Валя.

— Що було б, коли б Олександр Сергійович Пушкін мав з математики п'ятірку? І його ліцейський вчитель не шпинив би його і не казав: «У вас, Пушкін, завжди виходить нуль?» Ну розв'язував би Пушкін задачі і виходив би в нього не нуль, а те, що там треба за умовою задачі… То й що? Що б мала від того Росія і чим би збагатилася світова культура? А нічим! Навпаки, я певен, що, віддаючи всі сили розв'язанню задач, Пушкін написав би на кілька віршів менше. Зате як збагатився б цим фактом наш математик Юрій Семенович! Мало йому того, що він на кожному кроці говорить нам, що практично немає такої професії, яка б дозволила людині обійтися без знань математики, то коли б було загальновідомо, що Олександр Сергійович мав з математики круглі п'ятірки, наш Юрій Семенович не проминув би дорікнути нам цим фактом. Ще й теоретично б цей факт обгрунтував!

Якось я забув зошит з геометрії вдома, і мені просто нікуди було списати домашню роботу у Тольки Юхимця. А загальновідомо, що в тролейбусі тобі наступають тільки на той палець, на якому мозоль, дощ може не випадати три тижні, але обов'язково починає накрапати того ранку, коли ти збираєшся на пляж чи кудись на екскурсію, і викликають тебе саме на тому уроці, до якого ти, м'яко кажучи, не готувався. То ж варто мені було забути зошита і не переписати у Тольки Юхимця домашнє завдання, як Юрій Семенович мене викликав. І я почав просторікувати про абстрактність наших шкільних знань з математики, що аж ніяк не викликало у Юрія Семеновича симпатії до мене. Я думав, що він розсердиться, зопалу вліпить мені двійку. Але справжнього вчителя не так легко завести.

Він сказав: «Куличенко Кирило (він завжди, коли викликає учня чи коли звертається до нього, називає спершу прізвище, а потім ім'я), будь такий ласкавий і назви яку-небудь професію, яка б могла обійтися без послуг математики?» Я «був такий ласкавий», втрачати мені однаково нічого, тому й випалив:

— Кухар!

В класі зареготали. Але несподівано для мене Юрій Семенович зрадів.

— Так ти, Куличенко Кирило, кажеш, що кухар саме та професія, що може обійтися без математики? Гаразд, гаразд. Уявимо, ти кухар…

Клас аж заахкав від задоволення. Я й сам не знаю чому, невже мене так важко уявити кухарем? І що в тому смішного? От візьму і на зло всім стану кухарем.

Хоча… мене довго ніде не триматимуть на роботі, в жодній їдальні я не затримаюсь, бо страшенно неуважний, задумаюсь, почну фантазувати, обов'язково у мене щось підгорить на плиті чи википить. Може, клас саме це інстинктивно відчув в мені і тому регоче?

А Юрій Семенович гне своєї далі:

— Обід з трьох страв: перше, друге, компот. На триста шістдесят чоловік. Борщ з м'ясом, биточки по-селянськи з макаронами, компот із сухофруктів. Обід має дати людині дві тисячі п'ятсот калорій. В твоєму розпорядженні…