Инна Кульская - Хоровод чудних пригод (збірка дитячих віршів)

Їжачиха всюдисуща.

От вона іде в школи на уколи, «кличуть літньої пори їжачиху в табори». І там їжачисі, тобто Інні Кульській, вистачає роботи.

Автор знайомить нас з життям та веселими пригодами малечі. Весело, а часом нелегко складається в них робота, навчання та відпочинок. Та всі вони люблять сміх, розваги, щедрий дошкульний жарт.

Повага до старших, участь у виробничих процесах, правдивість, чесність — ось ті якості, за які бореться, які зброєю сміху виховує в дітей та дорослих їжачиха.

«Насмішки боїться навіть той, хто вже нічого не боїться на світі», — писав наш геніальний земляк М. В. Гоголь.

І це воістину так!

В гумористичних та сатиричних віршах найповніше розкрився талант Інни Кульської.

Виховна роль її сатиричних творів очевидна. Це практична допомога піонерським організаціям, вожатим, вчителям, батькам. Автор сміливо торкається явищ буденного життя, його негативних проявів, розширює межі дитячих уявлень, відповідаючи на різноманітні запити дітей.

Інна Кульська постійно живе в країні Піонерія. Сама піонерка з 1923 року, в минулому вчителька, вона щиро любить свого читача, співрозмовника. На піонерських галстуках її друзів горить пломінь од серця Ілліча.

Країна Піонерія — чудесна сторона!

В країні Піонерії — завжди цвіте весна.

То мрійна, то задьориста, завзятістю буя,

Країна Піонерія, улюблена моя!

Ти Ленінова правда, що оновляє світ,

Із Ленінських зернинок ти вибилась у цвіт.

І юні твої груди так радісно квітча

Не галстук, а вогнинка од серця Ілліча!

Творчість Інни Кульської відкриває дітям світ як радість, як щиру усмішку, як працю і захоплення. Тому її талант завжди іскристий, добрий і ніби промовляє читачам: усміхніться, друзі!

МИКОЛА СИНГАЇВСЬКИЙ

Ну що може буть

цікавіше і краще,

Ніж дертися в гори,

обслідувать хащі,

Чи десь у міжгір'ї

сягнути мети:

Небачені поклади нафти знайти?!

А от географія —

скука і мука:

Все назви та назви,

нудотна наука.

Я трійку одержав…

подумаєш, трійка!

Я цю неприємність

витримую стійко.

Та клас зашумів,

як розгніваний рій: —

Не буде геолога з тебе,

Андрій!

Хотіли на зборі

мене проробляти…

— Ні, поки не треба,—

сказала вожата.—

Ми збір відкладем.

Я квитки узяла

На фільм про мандрівку

«Дерсу' Узала'».

Я вперше в житті

продирався тайгою,

Долав водоспади,

змагався з пургою…

Я так захопився!

От вір чи не вір —

Я хочу все знати тепер

про Сибір.

Я вивчив учора

всі ріки Сибіру.

За ріки четвірку

одержав допіру…

…Ні, мабуть, наш клас

недарма бив на сполох:

Він хоче,

щоб вийшов із мене

геолог!..

Прозвали Коротулькою.

Гримів у класі сміх.

Мій друг Левко Борулько

Сміявся довше всіх…

Я образилась до сліз,

А він з порадами поліз:

Ти, Коротулько, не барись,

Ти мерщій рости берись!..—

…Чи мені купить «платформи»,

Щоб підняти ріст до норми?

Чи берет-помпон мене

Трохи вгору підсмикне??

Чи благати джина з казки:

Доточи росток, будь ласка! —

Бо людині ой не просто

У житті набрати росту…

Ні!.. Знайшлася інша сила:

Спорт я змалечку любила,

І мої старання вчитель

У шкільнім гуртку помітив.

Я тренувалась день при дні,

Як тільки мала змогу.

І ось змагання навесні

Приносять перемогу:

У стінгазеті мій портрет,

Стаття на всю колонку…

Левко зрадів: — Тримай букет!

Вітаєм чемпіонку! Вважай: у класі — це не сміх —

Ти, Коротулько, вище всіх!