Инна Кульская - Хоровод чудних пригод (збірка дитячих віршів)

(Так домовились батьки)

Подарунки є чудові,

Не якісь там іграшкові,

А от що:

Рубанки, свердла, пилки

Та коловороти,—

Все, що столярові тільки

Треба для роботи.

Ухопив Ілько ножівку: —

Як вона пиляє ловко! —

І мерщій побіг до хати

Щось негайно розпиляти.

А сусід-Івась з рубанком

До півдня сидів за ґанком,

Ще півдня коло воріт

Розглядав коловорот…

З того дня і почалось.

Що почалось? Читайте ось.

Батькам через Ілька-синка

Щодня пригода гомінка.

Через Іллюху-пустуна

На літній кухні — дивина:

Крізь дощану стіну комірки

Б'є світло — дірка коло дірки!

Це свердлом син вправлявся так,

Що стінка стала, мов друшляк!

В сім'ї Івася хоч одна

Щодня приємна новина.

Бере стара бабуся спиці,

Вмостилася на звичнім місці,

Глядь—є для ніг новий ослінчик.

Спасибі, внучку, мій мізинчик!

Зате Ілько — не внук, а шкода!

Замерз дідусь: не та й погода,

Ще не зима, а від порогу

Ну так і дме на хвору ногу!

Зирк, а причина ж бо проста:

У дверях — хвіртка для кота…

Ти що, Ільку, зробив

з дверима? —

А внучок кліпає очима…

Малий Іван кролів годує,

З дружками хату їм будує.

У зручних клітках тепло й сухо,

Вони стоять собі в дворі,

І вся сімейка довговуха

Складає дяку дітворі.

А от Ількова бідна мама

На кухні вимучилась прямо: —

Пропали деко й макогін!

…А в них гвіздки вбиває син.

Хоч воза з дека і не вийшло,

Він макогін прибив як дишло!

Куди це наш Івасик зрання

Повіз малу сестру на санях?

Сидить, не падає Маринка,

Є у санчат висока спинка.

Кричить сестричка:

— Їдем в шад.

Мені жробив шанчата брат! —

Тому сусіди наші часто

(І дивини немає тут)

Івасика Іваном-майстром

Тепер з пошаною зовуть.

А от із тим Ільком чудним

Морока та незгода.

Йому теж прізвисько дали,

Прозвали — майстер Шкода.

Скучає Шкода у дворі:

Обминають школярі.

Де кілька хлопчиків метких

Ладнають щось у згоді,

Ніколи місця серед них

Немає майстру Шкоді.

Росте фортеця з льоду —

Женуть хлоп'ята Шкоду:

Не підпускайте Шкоди,

Він нам завалить ходи!

Майструють діти телескоп,

Щоб розглядати небо.

Ілько підбіг, та чує:

— Стоп, Тут Шкоди нам не треба.

У двох ракетах-бочках

Летять у космос хлопчики.

Та як же космонавтам

Узять Ілька на Марс?

Ти можеш руль зламати,

Ти повбиваєш нас!

Ну що робити Шкоді?

Він кривиться та й годі,

Сопе під загородою,

Космічна ж кличе путь!..

Навіщо бути Шкодою?

Цікаво майстром буть!

Ілька Астрономом прозвали у класі,

Він знає про зорі усякі дива,

Думками мандрує в майбутньому часі,

Теперішні справи свої забува.

Сьогодні біда Астроному та й годі!

Боротись з підказкою клас ухвалив;

А він все читав фантастичні пригоди,

Ні вправ не зробив,

Ні задач не рішив…

У кого списати? — міркує помалу.—

Ніхто вже не дасть: пам'ятають ухвалу.

А може? —

І кличе відмінника Гриця:

Послухай: космічна страшна таємниця?

Ніхто ще не знає, а вчора уранці

У нас приземлялися… венеріанці!

У людській з'явились вони подобі,

Два ока звичайні, а третє — в лобі.

Вони в кораблищі такому, як місто:

Там зали, ангари, мости — все-чисто!

Літає беззвучно і швидше звуку…—

Грицько Астронома хапа за руку:

Ільку, ти не бре…?

Я брехати не вмію! —

Фантаст уже сам трохи вірить у мрію

І палко шепоче: — На тім кораблі

Ми тричі промчали навколо Землі!

Я бачив весь світ! Захопився…

Тож бач, Не встиг розв'язати учора задач…—

І Гриць у полоні Ількової казки,

Хоч як розуміє шкідливість підказки,

Хоч просто списати не дав би нікому,—

Сам тиче свій зошит Ільку Астроному!