Богдан Чалий - Сто пригод Барвінка та Ромашки

На очах підріс хлопчисько.
Уклонивсь городу низько:
— Рідні овочі, спасибі!
Хай панує мир в садибі!
Мчу за скарбом. Все чин чином.
— Ти ж, Барвіночку, пиши нам!
— Як же я писати маю,
Здуру й букви поламаю!
От коли той скарб дістану,
День і ніч писати стану.
Залишайтеся здорові.
Всі родичі Гарбузові! —
Вгору листя полетіло:
— Із Барвінка буде діло!
— Наче Дундич [1] Олеко Дундич — герой громадянської війни. на коні!
Не похилиться в борні!

Їде хлопчик полем, лугом.
Трошки риссю, трошки цугом.
Теплий вітер повіває,
В грудях серденько співає.
Як подивишся ліворуч —
Височенне жито поруч.
Колоски, немов ракети.
Що на інші мчать планети.
Як подивишся праворуч —
Кукурудза стигла поруч —
Кияхи, мов дирижаблі.
Під вітрами не ослаблі.
Навкруги гаї й діброви.
Ген хмарки, небесні брови.
Вмить нахмурилось півнеба.
Гримнув грім, ховатись треба.

Почалася грізна злива.
Кожна крапля, наче слива.
Поки скочили під грушу.
Промочило навіть душу.
У дуплі привітно й сухо.
Завиває вітер глухо.
Хлопчик викрутив сорочку
І повісив на кілочку.
Тільки став штанці знімати.
Засміялись неба шати.
Припинилась тепла злива,
В небі райдуга грайлива.
Ручаї гримлять зухвалі.
Мандрувати можна далі.
Хлопчик скочив у сідельце,
Прощавай, сухе дупельце!
Бачить — в житі Перепілка,
Поряд з нею — діток кілька.
Десь їм трапилась комашка.
Вчить дітей рябенька пташка.
Як жуків і мух клювати.
На комашок полювати.
І незчулися — шуліка.
Тінь хитнулась невелика.
Вниз летить хижак, мов грудка,
Тут Барвінок скочив хутко.
Засвистав, наміривсь списом.
Крутонув шуліка низом
І поплив у високості,
Поки цілі пір’я й кості.
Не чекав малий подяки
За поразку розбишаки.
Вельми радий, рушив далі
На зелені магістралі.
Чує, щось реве надсадно.
Ген — болото. Там неладно
Стогне Трактор в баговинні:
— Ви спасти мене повинні!
Закопався по кабінку.
Порятуй мене, Барвінку!
Корчував пеньки у лузі
І у твань зашився, друзі.
— Не газуй! — гукнув Барвінок.
Троса виплетем з билинок!
Потім дружно будем смикать.
Бо кого ж на поміч кликать? —
Стихнув Трактор перегрітий.
Під колеса вклали віти.
З дерези сплели буксира.
Ожила в машині віра!
Заревів мотор щосили.
Як напружив Коник жили.
Трактор, витягнутий тросом.
Закивав, зачмихав носом:
— От спасибі вам, малята,
Буде й вам від мене плата! —
Зняв Барвіночок перчину.
Попрощався чин по чину.
— Ми задарма, полем-гаєм.
Добрим людям помагаєм! —
Та й помчали друзі далі.
Натискають на педалі.
Збоку гай здригнувсь від крику.
Пролунало: «Ку-ку-ріку!
Потерпаєм від розбою!»
— Де ти, Півню, що з тобою? —
Наш герой Коня пришпорив.
Мчить, як тисяча моторів.
Бачить, в лісі край байрака
Б’ється з Півником Тхоряка.
Півень-велетень в крові.
Поряд кури ледь живі.
Птахоферма недалеко.
Але поряд — небезпека.
Півень грізно крутить дзьобом
Над тупим Тхорячим лобом.
Тхір звивається вужем.
Коле Півника ножем.
Ще й регоче: — Лапки вгору,
Кроком руш — в мою комору!
Тут Барвінок налетів.
Наче тисяча хортів.
Коник Дзвоник копитами
Цупив звіра до безтями,
А Барвінок — списом, списом!
Засичав Тхоряка бісом.
Поточився, наче рак.
Покотився у байрак.
То був грізний супротивник.
Обійняв Барвінка Півник:
— Твій боржник тепер, затям.
Послугую всім життям! —
Зняв Барвіночок перчину.
Попрощався чин по чину.
— Ми задарма, полем-гаєм.
Добрим людям помагаєм!
Де ж верста ота сто сота.