— Хвилюватися не варто!
Вартові приносять кварту
Чарівної рідини:
— Пий, Ромашко! Пий, Барвінку!
Попили — й наполовинку
Стали меншими вони.
Ой, не дім, а насолода!
І теплінь і прохолода.
На порозі кілька бджіл
Крутять крильцями при вході
Вентилятори та й годі —
Вітерець від дужих крил.
Прорізають хату рами
Величезні, наче брами.
Пахнуть медом щільники.
Але в домі пусто й тихо.
Запитав малий Бджолиху:
— Де ж це всі трудівники?
Бджілка мовила: — В цю пору
Лине рій, мов куля, вгору.
Бо занидівся в зимі.
Поцвіли бджолині крильця,
У півсні набрякли тільця, —
Розумієте самі!
Почала Бджолина Мати
Рій до хмари піднімати
Млявим трутням на біду.
Женихи летять за нею, —
Щоб назватися ріднею, —
Доганяють молоду.
Але сердиться царівна,
Жодень трутень їй нерівня
І по силі, й по красі.
Відстають ліниві трутні,
Посміхаються на кутні, —
Без весілля гинуть всі.
В нас цариця — трудівниця,
Не якась тобі левиця, —
В неї тисячі малят.
Матка славно порядкує,
В нас ніхто не байдикує,
У сімействі добрий лад.
Раптом зала мов розквітла,
Затремтіло срібне світло.
Зала гучно загула.
Стрепенувся вулик-хатка...
— Ось, Барвінку, наша Матка!
Тихо мовила Бджола.
З-під біленької хустинки
Чорні очі-намистинки.
Повний стан, легка хода.
І усміхнена, і владна,
І рішуча, і принадна,
Тільки трошечки руда.
Сновигають охоронці.
Ніби щучки в ополонці.
Мають труту на жалі.
Підійшла царівна близько,
Уклонивсь Барвінок низько:
— Слава Матері-Бджолі!
Посміхнулась молодиця,
Теж вклонилась як годиться.
Лапку гордо подала.
— Бач, вернулися аж звідки!
Погуляйте трошки, дітки,
Маю деякі діла!
У світлиці сотні бджілок
Обліпили весь причілок.
Злі, як оси.
Що таке?
У весняну ясну пору
Ще немає медозбору,
А неробство їм бридке.
— Праця є! — сказала Матка. —
Закурилась наша хатка.
Мов цигани в ній жили.
Зверху мед, а що насподі?
Стане праці і в господі
Для робочої бджоли.
Що тут сталося з бджолою!
Хто з ганчір’ям, хто з мітлою
Мчать, аж вигнулись хребти.
Мов пустили молотарку, —
Заходились кожну шпарку
Мити, длубати, шкребти.
Після зустрічі такої
Матка зве в свої покої:
— Відпочинете з путі! —
Каже, сяючи, Ромашка:
— Слабачок — одна комашка.
Але ж сила у гурті!
Матка всілась не на троні.
На дубовому ослоні.
Мед торішній дістає.
— Пригощайтеся, гречаний!
Наблукалися, прочани?
Чи снаги вам ще стає?
Хлопчик гордо звів голівку:
— Змалку я люблю мандрівку
І кручусь, як вороток! —
Їсть Ромашечка потрошку,
А Барвінок повну ложку
Направляє у роток.
Так набив собі животик.
Що болючий навіть дотик.
Піт проймає сурмача.
— Я за медом скучив, друзі!
Де ще є такий в окрузі?
Сам біжить до калача!
— Стачить! — дівчинка сказала. —
Бо їдців тут повна зала.
А коли ще свіжий мед!
Час, Барвіночку, сурмити!
Вже потрібні бджолам квіти.
Відпочили і — вперед!
А Бджола: — Весною й літом
Ми також потрібні квітам.
Між стеблинок та гілок
Добуваєм насолоду
І для зав’язі, для плоду
Переносимо пилок.
Не запліднять квітку бджоли.
Не розвинеться ніколи
Покоління молоде.
Навіть велетень Гарбузик
Відімре таким, як гудзик.
Жовтим цвітом опаде.
І не буде ні городу.
Ані ягідного плоду.
Ані яблук, ні гречок.
Ні квасолі, ані вишні.
Бджоли в діда теж не лишні!
Начувайся, козачок!
Ви й не знаєте, можливо.
Що й медок — могутнє диво.
Дар ланів, нектар садів.
Мед — не їжа.
Мед — це ліки
Для недужого й каліки.
Довголіття для дідів.
Той, хто любить землю милу.
На меду здобуде силу.
Мов казковий Вернидуб. —
Так заслухався Барвінок,
Аж вогонь з очей-жаринок.
Аж смикнув себе за чуб!
— Звідкіля ж ця сила. Матко?
— Від землі, моє курчатко!
Від роботи сотень бджіл!
Той, хто щастя хоче мати.
Не шкодує для громади
Ані розуму, ні жил!
В давнину, малята, бджоли
Не роїлися ніколи.
Кожен мав свою нору.
Восени і взимку — холод.
Навесні — жорстокий голод
Мордували дітвору.
Підказало горе бджолам
Злидні бити спільним колом.
Подружитися з людьми.
Дружим чесно, дружим здавна.
Вулик нині — сила славна,
В колективі — дужі ми!
Ну, Барвіночку, спасибі,
Жде робота у садибі,
Прощавай, не забувай!
Зарясніє плодом осінь —
Знов до вулика запросим
На медовий коровай!
Обнялись...
При вході варта
Подала зелену кварту
Чарівної рідини.
— Пий, Ромашко! Пий, Барвінку! —
Попили — наполовинку
Знову збільшились вони.