Інга Романенко - Підводний свiт

У річках до зообентосу входять личинки різних комах, молюски, п’явки, моховатки. Фітобентос – це насамперед водорості, але зустрічаються в цій групі і квіткові рослини, і деякі види папоротевих, і мохи, і навіть… гриби.

Здавалося б, усе просто й зрозуміло: мандрівники – це ті істоти, які входять до нектону, а всі інші подорожують не дуже охоче, тому ми їх і назвемо домосідами. Так? Але давайте не поспішати з висновками.

Для того щоб вирушити в мандри, потрібні доволі серйозні причини. І вони справді існують. Щоб їжі, місця та кисню вистачило всім, тварини повинні подбати про те, щоб їхнє потомство освоювало нові території. Ця задача розв’язується кількома способами.

Один з найпростіших – скористатися своїм умінням довго та швидко плисти.

Саме так роблять мігруючі риби, наприклад лосось, який частину свого життя проводить у морі, але на нерест заходить у річки. Більшість дорослих лососів гине після цього довгого шляху (вчені встановили, щовін складає іноді 3800 км,). А молодь, коли трохи підросте, попливе за течією доокеану і буде сама дбати про свою безпеку та харчування.

Серед риб, здатних подорожувати суходолом, однією з найцікавіших є мулистий стрибіун. Ця рибка, яку можна зустріти в тропіках, почувається на землі дуже впевнено: вона не тільки може змінити місце проживання, але й полює на комах.

Крім того, це єдина в світі риба, яка вміє лазити по деревах. Трохи менше відомі мандрівки вугрів, хоча вони долають набагато більші відстані – до 6000 км. Ці риби роблять навпаки: перші дев’ять – дванадцять років живуть у річках, а потім пливуть відкладати ікру до Саргасового моря. Личинкам вугрів для того, щоб пройти морем до рідної річки, доводиться затратити майже три роки. Вугрі широко відомі ще й тому, що здатні переповзати по суші з однієї водойми в іншу. Звичайно, велику відстань вони подолати не можуть, але коли рідний дім раптово пересихає, сміливо вирушають на пошуки нового притулку. Так само поводяться риби-повзуни з Південної Азії та північноамериканські панцирні сомики.

На далекі відстані здатні плавати не тільки риби, але й інші тварини. Гребінчастий крокодил, наприклад, мешкає нині на Кокосових островах Індійського океану. Щоб дістатися цих берегів, він повинен був подолати майже 1000 км. Білі ведмеді також добре плавають і без особливих проблем долають відстані до 30км. Таку ж дистанцію здатні проплисти бегемоти. А видри, яких ми звикли вважати мешканцями річок, швидко пристосовуються до морської стихії і опановують острови, які лежать в 15—20 км від узбережжя.

Серед мандрівників зустрічаються і такі, що самостійно рухатися не можуть. Морські жолуді та морські качечки обліплюють днища суден. Губки та корали використовують морські течії. Китайський мохнаторукий краб уперше потрапив до Європи разом з корабельним баластом. Сьогодні він розселився по багатьох європейських річках, деякі представники цього виду добралися навіть до Праги. Втім, таким гостям не дуже радіють: ці краби мають звичку рити нори. Тому, коли їх стає забагато, їхнє існування ставить під загрозу річні дамби.

Деякі мешканці підводного світу проводять у мандрах все життя. Тому не дивно, що форма їхнього тіла ідеально пристосована для того, щоб ловити вітер. Найбільш відомі «вітрильники» – це португальський кораблик та янтина. Португальський кораблик оснащений великим (до 30 см над водою) пузирем, наповненим газом. На пузирі цієї істоти знаходиться гребінь, який прискорює плавання кораблика. А в кільватері цього незвичайного судна тягнуться 50-метрові ловчі щупальця. Вони містять отруту, яка спричиняє загибель людини протягом кількох секунд.

Янтина – черевоногий молюск. Із залоз, які знаходяться в нього на нозі, виділяється слиз, що утворює плотик з піни. Він піднімається над водою тільки на 2 см, але цього вистачає, щоб янтина могла використовувати силу вітру.

Найбільш поширений спосіб розповсюдження різних видів морських тварин – це подорожі у дитинстві. Велика кількість личинок має зовсім інший вигляд, ніж їхні батьки, і належить до планктону. Личинки відносяться течією та вітром на значні відстані. Іноді буває навпаки: личинки прикріплені до ґрунту, а дорослі тварини вільно плавають у воді. Це характерно, наприклад, для медуз.