Володимир Арєнєв: Місто Тисячі Дверей

І хоча Порадники не були від неї у захваті, гвінпіни від «Чапаева» буквально шаленіли. Відтоді співробітники Будинку ходили тут остерігаючись, бо у будь-який момент з відчинених дверей могла вилетіти випадкова шашка і влучити у голову чи в плече. Деякі навіть почали носити каски — про всяк випадок.

— Хочу в «Чапаева»! повторив гвінпін.

— Гаразд, буде тобі «Чапаев». Але згодом, — Сигізмунд відштовхнув холодильник і підійшов до свого робочого стола. — Жуску, є виклики?

— Ні-і, — ліниво відповів Найпорядніший. — Ти ж знаєш, їх майже ніколи не буває. Міг би вже звикнути, адже незабаром рік, як ти у нас працюєш.

А варто зазначити, що Сигізмунд Брехло потрапив в Охи з іншого світу — звідти, де живеш ти, наш читачу, і де жив, поки не розшукав свої Двері, Фімка. Сигізмунд колись теж знайшов свої Двері — і крізь них випав в Охи.

І як ти, мабуть, помітив, Охи трохи відрізняються від таких міст, як Київ чи Москва. Сигізмунда це добряче збивало з пантелику. Ну скажіть, хіба може бути, щоб у місті майже ніколи не траплялося нічого поганого! Одного будинку Охорони Порядку вистачає, щоб виловлювати всіх злочинців: від дрібних хуліганів до запеклих чарівників-рецидивістів!

Сигізмунд Брехло сприймав цей факт як особисту образу. Він вважав: те, що Порадники знаходять так мало злочинців, зовсім не означає, що злочинців мало. Просто Порадники погано шукають; А коли ж їм шукати, якщо від рання до смеркання колеги Сигізмунда просиджують штани в Будинку та хлебчуть мракку в неймовірних кількостях.

Ось і зараз перед Бульчином Жуском стояла величезна каструля з мраккою. І коли Брехло увійшов, його начальник саме наповнював свій кухоль, відкручуючи краник на боці каструлі.

Сигізмунду не залишалося вибору — довелося узяти з полиці чистий кухоль і приєднатися до Найпоряднішого.

І тут двері кабінету буквально зірвало з петель, і у дверях... ні, спершу Брехло вирішив, що там нікого немає. Бо за звичкою він дивився вгору, а слід було опустити погляд до підлоги.

— Привіт, — пропищав тонесенький голосок. — Очі б мої тебе не бачили! До речі, вони і не бачать. Хтось приберіть звідсіля холодильник!

Холодильник ображено підвівся — на кожному з його кутів з’явилася лапа, схожа на крокодилячу, — і відсунувся вбік.

Тепер перед Сигізмундом і Жуском постав відвідувач — низенький, не вищий за Сигізмундове коліно чоловічок з величезними кулаками.

— Очі б мої тебе не бачили, Шварцику! — зітхнув Брехло. — Двері нащо було вибивати?

— Звичка, — знизав плечами чоловічок.

— Горе мені з вами, з дрібними хуліганами, — озвався Бульчин Жуск. — Сам від Горшечка два вершечка, а сили як у слона.

— Не згадуй Горшечок намарне! — відрізав Шварцик. — І взагалі, я ж виправляюся. Ось, прийшов як людь до людей, щоб повідомити... а ви!..

— А давай у «Чапаева», — встряв у розмову нудьгуючий гвінпін. — Давай, га?..

— Зачекай. То що ти хотів повідомити? — Сигізмунд насторожено відсунув кухоль.

Дрібний хуліган злодійкувато озирнувся, підморгнув і взявся за вибиті двері. Обережно приставивши їх до дверного отвору (мабуть, щоб ніхто не підслухав), зробив кілька кроків до столу.

— Ходять чутки, — писнув він, — Пензель знайшовся.

Бульчин Жуск ледь не вдавився мраккою:

— Жартуєш? Самого Короля-Маляра Пензель?!

— Угу. Кажуть, Дверей стає дедалі менше, тому незабаром...

Він не договорив — недбало приставлені двері, оглушливо грюкнувши, впали.

У кав’ярні пахло мраккою і фарбою. Кремезний маляр у засмальцьованому фартусі, дуже схожому на звичайний, земний, завзято розмахував пензлем.

— Не заважай, — сумно сказав Фімці господар кав’ярні, схожий на вчителя іноземної мови. — У нас тут нова мода пішла, Двері фарбувати.

— Навіщо?

— А-а... — відмахнувся господар. — Краще пригощайся мраккою. Мабуть, ти вдруге у Місті? І далі цих стін не був?

— Звідки ви знаєте? — здивувався Фімка.

— Дуже просто — наші Охи недарма називаються Містом Тисячі Дверей. Багато хто потрапляє сюди саме крізь Двері, і до мене теж.

Він обвів рукою приміщення. За столиками, як і в Фімчиному сні, нікого не було. Зате на стінах висіли різні прикольні штучки, які зазвичай чепляють у таких закладах — всілякі шаблі, опудала риб, потріскані антикварні тарілки і багато чого іншого.

— Бачиш, — сказав господар, — кожен гість мені приносить якийсь сувенір. Але не всі залишаються. Багато хто повертається назад, у свій світ, а дехто воліє вирушити у подорож чужими світами, як наш Король-Маляр.