Люсі Гокінґ - Джордж і таємний ключ до Всесвіту

— Це рубці з бурхливого минулого, сліди метеоритів, що розбились на його поверхні, — пояснив Ерік. — Крізь телескоп Галілея далеко не зазирнеш, а от якби ти побував у обсерваторії й подивився у справді великий телескоп, то розгледів би зорі за мільярди кілометрів звідси. Такі далекі, що до того часу, коли їхні промені сягнуть нашої планети, вони самі вже згаснуть.

— Невже зірки справді можуть згаснути? — запитав Джордж.

— Звісно, — відповів Ерік. — Але перш, ніж подивитися, як вони згасають, хочу показати тобі, як народжується зоря. Зачекай-но хвильку, зараз я все підготую. Думаю, тобі сподобається!

Ерік підійшов до дверей і виставив голову в коридор.

— Енні! — гукнув він.

— Що-о-о-о? — продзвенів дівчачий голосок з горішнього поверху.

— Хочеш подивитись «Народження і смерть зорі»? — крикнув Ерік.

— Я вже бачила, — проспівало дівча. — І не раз.

Вони почули, як Енні подріботіла сходами вниз, і вже за мить з-за дверей вигулькнула її голова.

— Можна я з’їм трохи чіпсів?

— Якщо вони в нас є, — відповів Ерік. — І якщо ти їх знайдеш, то принеси до бібліотеки й пригости Джорджа. Добре?

Енні чарівно всміхнулась і щезла на кухні — було чути, як вона гримає дверцятами шафок.

— Не зважай, — тихо сказав Ерік, відвівши погляд убік. — Енні не зі зла. Вона просто...

Він замовк на півслові, подавшись у протилежний куток кімнати, де заходився коло комп’ютера, що його Джордж помітив аж тепер. Хлопець так захопився іншими штукенціями, що й не зауважив плаского сріблястого екрана з приєднаною до нього клавіатурою. Дивно, що той одразу ж не впав йому в око, позаяк Джордж віддавна мріяв умовити маму з татом купити і йому такий. Він відкладав на комп’ютер свої кишенькові, але, за його підрахунками, з такими темпами треба щонайменше вісім років, щоб назбирати потрібну суму, — і то на вживаний мотлох! Тому доводилось користуватися громохкими, повільними, старезними комп’ютерами в школі, які що п’ять хвилин зависали, а їхні екрани були заляпані липкими відбитками пальців.

Еріковий комп’ютер був невеличкий і блискучий. Він здавався потужним і добротним — мабуть, саме такими пристроями обладнано зорельоти.

Ерік натиснув кілька кнопок на клавіатурі — комп’ютер загудів, на екрані спалахнули яскраві кольори.

Господар весело по ньому поплескав.

— Ти забув дещо зробити, — промовив чудний механічний голос.

Джордж аж рота роззявив із подиву.

— Справді? — збентежено перепитав Ерік.

— Еге ж, — сказав голос. — Ти не познайомив нас.

— Ой, вибач! — скрикнув Ерік. — Джордже, це Космос, мій комп’ютер.

Джордж хапав ротом повітря, не знаючи, що сказати.

— Привітайся з Космосом, — шепнув йому Ерік. — Інакше він образиться.

— Привіт, Космосе! — нервово пробелькотів Джордж.

Він зроду не розмовляв із комп’ютером і не знав, куди саме дивитися.

— Привіт, Джордже, — відповів Космос. — Еріку, ти ще дещо забув.

— Та невже? — здивувався Ерік.

— Ти не сказав Джорджеві, що я — найпотужніший у світі комп’ютер.

Ерік закотив очі.

— Джордже, — терпляче промовив він, — Космос — найпотужніший у світі комп’ютер.

— Це правда, — підтвердив Космос. — Так воно і є. У майбутньому з’являться комп’ютери, потужніші за мене. Але наразі мене ніхто не в змозі перевершити.

— Вибач, — прошепотів Джорджеві на вухо Ерік. — Комп’ютери часом бувають надто вразливими.

— А ще я розумніший за Еріка, — похвалився Космос.

— Хто сказав? — сердито запитав Ерік, вовком глянувши на екран.

— Я, — відповів Космос. — За одну наносекунду я можу порахувати мільярди чисел. Ти не встигнеш сказати: «Який Космос розумник!», як я вже вирахую тривалість життя планет, комет, зірок і галактик. А доки ти вимовиш: «Космос — найдивовижніший комп’ютер, який я бачив у своєму житті, він справді неймовірний», я зможу...