Люсі Гокінґ - Джордж і таємний ключ до Всесвіту

— Можна я підніму? Можна я? Ну, будь ласочка! — закричала Енні, вихопивши телефон з його рук. — Мамо?

І з радісним зойком вибігла з кухні, притискаючи до вуха телефон — тільки й пролопотіли за нею «крила» різнобарвного костюма.

— У нас таке сталось, мамо! — долинув із коридору її дзвінкий голос. — До нас прийшов такий дивний хлопчина!..

Джордж був готовий крізь землю провалитися від сорому.

— А ще він має кабана! — з кухні було чути кожнісіньке слово.

Ерік глянув на Джорджа і легенько причинив ногою двері.

— І ніколи не пробував виноградної води! — співучий голосок Енні пробивався і крізь зачинені двері.

Ерік відкрутив кран, щоб налити Джорджеві склянку води.

— А його батьки не мають телефону! — хоч дзюрчання води й приглушило голос Енні, хлопець розчув кожне-кожнісіньке прикре для нього слово.

Ерік увімкнув радіо, заграла музика.

— Ну що, хлопче? — голосно запитав він. — На чому ми там зупинились?

— Не пам’ятаю, — прошепотів Джордж: серед того гамору, що його здійняв Ерік у кухні, аби заглушити балаканину Енні, його було ледь чутно.

Ерік співчутливо глянув на нього.

— Хочеш покажу тобі щось цікаве? — вигукнув він, витягуючи з кишені пластмасову лінійку.

Він помахав нею перед носом Джорджа.

— Знаєш, що це? — прокричав.

— Лінійка? — глянув на нього Джордж. Дивно, що той питає про такі очевидні речі.

— Авжеж, — гукнув Ерік, який саме тер лінійку об свою чуприну. — Дивись!

Він підніс лінійку до цівки води, що струменіла з крана. Струмінь зараз же вигнувся в повітрі й потік донизу не прямо, а під кутом. Ерік забрав лінійку, і вода знову потекла як раніше. Він дав лінійку Джорджеві — той потер її об волосся й підніс до цівки. Сталось те саме.

— Справжнє диво! — збуджено вигукнув Джордж, умить забувши про неввічливі слова Енні. — Ви чарівник?

— Ні, — відповів Ерік, заховавши лінійку до кишені.

Вода знову текла, як завжди, прямим струменем. Він закрутив кран і вимкнув радіо. На кухні стало тихо, Енні теж більше не було чути.

— Це наука, Джордже, — промовив Ерік, а його обличчя аж сяяло. — Наука. Коли ти треш лінійкою об чуприну, вона знімає з волосся електричний заряд. Ми цього заряду не бачимо, а от струмінь води його відчуває.

— Ого! Дивовижно! — захоплено прошепотів Джордж.

— Еге ж, — підтакнув Ерік. — Наука — неймовірно цікава штука, що допомагає нам зрозуміти довколишній світ і його чудеса.

— То ви науковець? — запитав Джордж. Його зненацька охопило збентеження.

— Ага, — відповів Ерік.

— А як тоді це, — Джордж тицьнув пальцем на кран, — може бути наукою, якщо наука вбиває планету й усе, що на ній живе? Не розумію.

— А ти хлопець кмітливий,— широко всміхнувся Ерік. — Відразу взяв бика за роги. Перш ніж я відповім на твоє питання, розповім трохи про саму науку. Наука — річ дуже важлива. Вона намагається пояснити, як влаштований світ довкола нас за допомогою наших відчуттів, розуму та спостережень.

— Ви у цьому впевнені? — недовірливо перепитав Джордж.

— На всі сто! — відповів Ерік. — Є чимало видів природничих наук, і всі вони мають різні цілі. Я займаюсь наукою, яку цікавлять два питання: «як?» і «чому?». Як усе зародилося — Всесвіт, Сонячна система, наша планета, життя на Землі? Що існувало перед ними? Звідки усе це взялося? Як усе працює? І чому? Це фізика, Джордже, — захоплива, фантастична, цікава...

— Неймовірно цікава! — вигукнув Джордж. Ерік перелічив усі питання, якими він надокучав своїм батькам і на які жодного разу не почув відповіді. Джордж не раз намагався розпитати про це в учителів, але ті завжди відповідали, що, мовляв, він про все дізнається наступного року. Не таку відповідь він прагнув почути.

— То як, розповідати далі? — запитально підняв брови Ерік.

Тільки-но Джордж зібрався відповісти: «Звісно, продовжуйте!», як досі сумирний і чемний Фредді немовби відчув запал свого господаря і собі розійшовся. Він незграбно зіп’явся на рівні та, прищуливши вуха, стрімголов кинувся до дверей, тільки ратички замигтіли.

— Ні-і-і-і-і! — закричав Ерік, кинувшись навздогін за підсвинком, який протиснувся крізь кухонні двері.

— Сті-і-і-ій! — заверещав Джордж, помчавши за ним в сусідню кімнату.

— Рох, рох, рох, рох, рох, рох! — зарохкав Фредді, вочевидь, насолоджуючись своєю свободою.