— Добре, добре! — зацитькав його Ерік. — Космосе, ти — найдивовижніший комп’ютер з усіх, які ми бачили. Тепер можна мені продовжувати? Я хочу показати Джорджеві, як народжується зоря.
— Ні, — відказав Космос.
— Ні? — перепитав Ерік. — Що значить «ні»? Га, язиката машино?
— Я не хочу, — пихато промовив Космос. — І я не язиката машина. Я — найпотужніший комп’ютер за всю історію...
— Ну, будь ласочка, — урвав його Джордж благальним голосом. — Будь ласка, Космосе, я страшенно хочу подивитись, як народжується зоря. Невже ти мені цього не покажеш?
Космос мовчав як риба.
— Ну ж бо, Космосе, — сказав Ерік. — Покажімо Джорджеві дива Всесвіту.
— Ну, не знаю, — похмуро буркнув Космос.
— Джордж невисокої думки про науку, — продовжував Ерік. — Тому це наш шанс показати йому її з іншого боку.
— Тоді він мусить дати клятву, — відповів Космос.
— А й справді! Молодчина, Космосе, що нагадав, — сказав Ерік, тут же кинувшись до дошки.
Джордж обернувся й уважніше придивився, що ж там написано.
Схоже на вірш.
— Джордже, — звернувся до нього Ерік, — чи хочеш ти дізнатися про найважливіше в цілому Всесвіті?
— Авжеж! — вигукнув той.
— Ти готовий дати для цього особливу клятву? Пообіцяти, що використовуватимеш свої знання, щоб творити лише добро, а не зло? — Ерік пильно спостерігав за Джорджем з-за скелець окулярів. Голос його змінився — тепер він звучав надзвичайно серйозно. — Це справді важливо. Наука здатна творити велике добро, але, як ти сам казав, може й завдати чималої шкоди.
Джордж випростав спину й подивився Ерікові просто у вічі.
— Так, я готовий, — промовив хлопець.
— Тоді подивись, що написано на дошці,— сказав Ерік. — Це Клятва науковця. Якщо ти погоджуєшся з нею, то прочитай її вголос.
Джордж глянув на дошку й задумався. Написані слова його не злякали. Навпаки, від захвату йому аж мурашки по спині забігали. Хлопець послухав Еріка й прочитав клятву.
— Клянусь використовувати наукові знання на користь людству. Обіцяю, що в пошуках істини не завдам шкоди жодній людині...
Двері до вітальні відчинилися — крізь них прошмигнула Енні, притискаючи до себе велетенський пакет із картопляними чіпсами.
— Читай далі, — підбадьорливо сказав Ерік. — У тебе чудово виходить.
Джордж перейшов до наступного абзацу.
— Намагаючись поглибити свої знання про чудеса довкола нас, я буду мужнім та обачним. Обіцяю не користати з наукових знань задля особистої вигоди й не ділитися ними з тими, хто хоче знищити чудову планету, на якій ми живемо. Якщо я зламаю цю клятву, нехай краса й дива Всесвіту назавжди залишаться для мене незвіданими.
Ерік заплескав у долоні. Енні луснула порожній пакет з-під чіпсів. На екрані Космоса заграла різнобарвна веселка.
— Молодчина, — сказав Ерік. — Тепер ти — другий наймолодший учасник Ордену наукових досліджень на благо людства.
— Вітаю тебе! — обізвався Космос. — Віднині я слухатимуся твоїх наказів.
— А я пригощу тебе чіпсами! — прощебетала Енні.
— Ш-ш-ш! — цитьнув на неї Ерік. — Ми ще не дійшли до найголовнішого. Відтепер ти, Джордже, можеш користуватися таємним ключем, що відчиняє двері до Всесвіту.
— Та невже? — перепитав Джордж. — А де ж він?
— Підійди до Космоса, — тихенько відповів Ерік, — і подивись на його клавіатуру. Ану чи ти зметикуєш, яку кнопку треба натиснути? Спробуй відгадати, яка з них — таємний ключ, що відчинить тобі двері до Всесвіту! Енні — не підказуй!
Джордж зараз же підійшов до Космоса. Може, той і був найпотужнішим у світі комп’ютером, проте клавіатуру мав звичайнісіньку — літери й символи на ній були розміщені в тому ж порядку, що й на клавішах найзадрипаніших шкільних комп’ютерів. Джордж довго думав. Яка ж кнопка прочинить йому двері до Всесвіту? Знову глянув на клавіатуру — й раптом здогадався.
— Ось ця, правда? — запитав він Еріка, тицьнувши пальцем на одну з клавіш.
Ерік кивнув.
— Натискай. Зараз усе почнеться.
Джордж натиснув пальцем на клавішу ENTER.
Зненацька світло в кімнаті почало згасати...
— Вітаємо у Всесвіті! — промовив Космос, загравши коротеньку вітальну фанфару.
Читать дальше