Эрин Хантер - Здіймається буря

Білий вояк похитав головою так, ніби ця новина його зовсім не здивувала.

— Були часи, коли ніщо не могло завадити Синьозірці потрапити на Зборище, — тихо сказав він.

— Ми все одно повинні піти, — наполягав Вогнесерд. — Потрібно попередити про Тигрокігтя. Його банда є загрозою для всіх Кланів.

Білошторм кивнув.

— Гадаю, можна сказати, що Синьозірка занедужала, — запропонував він. — Але ж ми накличемо біду, якщо інші Клани прознають, що наша провідниця заслабла.

— Якщо ми не підемо взагалі, буде ще гірше, — зауважив Вогнесерд. — Клани дізнаються про пожежу. Ми мусимо зібратися з усіма силами і показатися їм.

— Вітряний Клан все ще очевидно вороже налаштований, — погодився Білошторм.

— Ага, і те, що ми з Піскоштормою і Хмаролапом перемогли їхніх вояків на їхній території, мало допоможе, — визнав воєвода. — І треба ще подумати про Річковий Клан.

Білошторм зацікавлено глянув на нього.

— Але ж вони дали нам притулок після пожежі.

— Знаю, — відповів Вогнесерд. — Та не можу позбутися думки, що Леопардошубка захоче чогось на обмін.

— Нам нічого віддавати.

— У нас є Сонячні Скелі, — відповів Вогнесерд. — Річковий Клан не приховує своєї зацікавленості у цій частині лісу, а нам зараз як ніколи потрібен кожен клаптик території, аби прогодуватися.

— Принаймні Тіньовий Клан ослаблений хворобою, — нявкнув Білошторм. — Хоча б від них деякий час можна не сподіватися нападу.

— Так, — погодився воєвода, відчуваючи провину за те, що вони полегшують собі долю за рахунок страждань іншого Клану. — Зрештою, новини про Тигрокігтя можуть зіграти нам на лапу.

Білошторм спантеличено глянув на нього, а Вогнесерд продовжив:

— Якщо я зможу переконати інші Клани, що для них він також становить загрозу, то вони кинуть усі свої сили на захист власних кордонів.

Білошторм поволі кивнув.

— Це може бути для нас найкращим виходом, аби вберегти свої землі, поки станемо на лапи. Ти маєш рацію, Вогнесерде. Ми мусимо прийти на Зборище, хоч Синьозірка й не зможе піти з нами.

Вояк пильно глянув Вогнесердові в очі, і той уже знав, що вони думають про те саме. Синьозірка змогла би піти, якби мала бажання.

Після заходу сонця коти почали розбирати свіжину з тієї скромної купки, що вони назносили. Вогнесерд повечеряв дрібненькою землерийкою, яку відніс до свого кущика кропиви і проковтнув за мить. Клан уже кілька днів нормально не наїдався. Живність поверталася до лісу дуже повільно, і Вогнесерд знав, що треба слідкувати за тим, скільки здобичі вони полюють. Потрібно дати лісу час наповнитися знову.

Коли коти закінчили свою нехитру трапезу, воєвода скочив на лапи і покрокував через галявину. Він відчував на собі погляди Клану, коли підійшов до Високого Каменю й заскочив на нього. Не було потреби скликати котів — вони самі зібралися навколо нього в сутінках.

— Синьозірка на Зборище не піде, — оголосив Вогнесерд.

У натовпі пролунав тривожний нявкіт, і воєвода побачив Білошторма, який заспокоював і втихомирював котів. Що саме знав Клан про психічний стан провідниці? У Річковому таборі вони об’єдналися, аби захистити Синьозірку від ворожих очей. Але тут, на власному терені, її слабкість лякала їх і робила вразливими.

Кошеня Тигрокігтя сиділо біля входу до ясел і дивилося на Високий Камінь своїми великими зацікавленими очима. На якусь мить Вогнесерд піддався гіпнотичному ефекту жовтих очей малюка, і підступна фігура Тигрокігтя почала закрадатися в його думки.

— Це означає, що Громовий Клан не буде на цьому Зборищі? — його привів до тями голос Темносмуга, який протиснувся вперед. — Зрештою, що може Клан без провідника?

Вогнесердові здалося, що він помітив у погляді смуганя недобру іскру.

— Громовий Клан піде сьогодні до Чотиридерева, — нявкнув воєвода. — Ми повинні показати іншим Кланам, що ми сильні, незважаючи на пожежу.

Коти закивали, погоджуючись. Новаки нервово перебирали лапами та із захватом дивилися одне на одного. Вони були ще надто малі, аби зрозуміти, наскільки це відповідально — відвідати Зборище без провідниці. До того ж їх відволікали думки про те, хто з них піде з вояками.

— Ми не повинні виказати слабкості заради Синьозірки і заради цілого Клану! — провадив Вогнесерд. — Запам’ятайте: ми — Громовий Клан!

Він викрикнув останні слова, і сам аж здивувався від своєї переконаності в них. Клан відповів йому, випрямивши спини, відмиваючи свої забруднені шубки й облизуючи обпалені вуса.