Эрин Хантер - Здіймається буря

— З’їж це, Синьозірко, — заблагала Попелюшка. — Вони знімуть біль.

— Вона поранена? — запитав Вогнесерд.

Молода киця повернулась до нього і заговорила тихіше:

— Певним чином, так. Але ці рани невидимі. Макове насіння заспокоїть її та дасть мозку час оклигати.

Тоді Попелюшка знову повернулась до Синьозірки і благально зашепотіла:

— З’їж їх, будь ласка.

Провідниця схилила голову і покірно злизала маленькі чорні зернятка.

— Ходімо, — лагідно нявкнула новачка і повела Синьозірку геть.

Вогнесердові лапи затремтіли, коли він побачив, наскільки вправною стала Попелюшка. Жовтоікла могла б пишатися своєю ученицею. Він увійшов до кубла і підняв скорчене, задимлене тіло медикицьки за карк. Виніс його на залиту місячним сяйвом галявину і положив так, щоб Жовтоікла могла спочивати з тією самою гідністю, з якою й жила. Воєвода схилився і востаннє лизнув свою стару подругу.

— Сьогодні ти востаннє спатимеш під зорями, — прошепотів він і сів біля неї, наготувавшись чатувати.

Попелюшка приєдналась до нього, коли вже щербатий місяць почав ховатись, а виднокруг над чорними деревами засяяв рожевим. Вогнесерд підвівся і заходився розминати натомлені ноги. Він роззирнувся спустошеною галявиною.

— Не сумуй за лісом, — промурмотіла сіра киця. — Він невдовзі відросте, ще сильніший після пережитих ран, як-то зламана кістка може не раз зростатися.

Вогнесерд дозволив цим словам заспокоїти себе. Вдячно кивнув Попелюшці та пішов до решти клану.

Мишошубка стійкувала біля кубла Синьозірки.

— Попелюшка наказала, — пояснив Білошторм, виходячи з тіні. Шубка вояка досі була геть задимлена, а очі почервоніли від вогню та виснаження. — Вона сказала, що Синьозірка хвора і за нею треба наглядати.

— Добре, — нявкнув Вогнесерд. — Як там решта Клану?

— Більшість трохи поспали, коли познаходили сухі місцини, на які можна було б лягти.

— Треба вирядити досвітній патруль, — уголос міркував воєвода. — Тигрокіготь може скористатись нагодою.

— І кого ти вирядиш? — запитав Білошторм.

— Темносмуг наче найміцніший з усіх вояків, проте його сила нам знадобиться для відбудови табору, — промовляючи це, Вогнесерд розумів, що не каже всієї правди. Він бажав, щоб цей темний смугань був перед очима і його можна було пильнувати. — Я б хотів, щоб ти теж залишився, якщо ти не проти.

Білошторм, погоджуючись, схилив голову, а Вогнесерд тим часом продовжував:

— Треба пояснити іншим котам, що відбувається.

— Синьозірка спить. Гадаєш, нам варто її турбувати? — Білошторм стурбовано спохмурнів.

Вогнесерд похитав головою.

— Ні. Нехай відпочине. Я поговорю з Кланом.

Він легко застрибнув на Високий Камінь і виголосив добре відомий клич. Унизу коти повільно і заспано почали виповзати з руїн, які колись були їхніми кублами. Усі здивовано смикали вухами і помахували хвостами, коли бачили Вогнесерда, що стояв там, звідки до Клану зазвичай зверталась провідниця.

— Ми повинні відбудувати табір, — розпочав воєвода, коли коти повсідалися перед ним. — Я знаю, що зараз тут повний розгардіяш, але ж і зеленлист у самому розпалі. Ліс невдовзі відросте, ще сильніший після пережитих ран, — він кліпнув, несвідомо повторивши слова Попелюшки.

— А чому про це каже не Синьозірка?

Вогнесерд аж заціпенів, коли Темносмуг отак озвався до нього з-поза решти котів.

— Синьозірка виснажена, — сказав йому Вогнесерд. — Попелюшка дала їй макового насіння, щоб вона відпочила і набралася сил.

Коти внизу стривожено замурмотіли.

— Що більше вона відпочиватиме, то швидше оклигає, — запевнив їх воєвода. — Як і ліс.

— Ліс порожнісінький, — озвалася Ряболиця. — Уся здобич розбіглася чи загинула у вогні. Що нам їсти? — вона стривожено глянула на Зололапа і Папоротелапку, а на обличчя набігла хмарка звичної материнської турботи, хай навіть її кошенята давно вже вийшли з ясел.

— Здобич повернеться, — запевнив королеву Вогнесерд. — Ми повинні полювати, як завжди. Якщо у пошуках свіжини доведеться заходити трохи далі, ніж зазвичай, — будемо заходити.

Коти навколо замурмотіли, погоджуючись, і Вогнесерд відчув, як до нього поволі повертається впевненість.

— Довгохвосте, Мишошубко, Шиполапе і Порохошубе, ви підете у досвітній патруль. — Четверо котів підвели голови на Вогнесерда і кивнули, ні про що більше не запитуючи. — Прудколапе, ти підміниш Мишошубку та подбаєш про те, щоб Синьозірку не турбували. Усі інші почнуть відбудовувати табір. Білошторм організує групи, які збиратимуть матеріали. Темносмуже, ти наглядатимеш за відбудовою таборової стіни.