Диана Джонс - Будинок безлічі шляхів

Софі зауважила:

— Хауле, в нього тільки одне око, йому важко втримувати рівновагу.

— Знаю, — сказав Блим. — Знаю, знаю!

Він махнув рукою — і Джамал ковзнув задом наперед у двері, тягнучи за собою пса, який і далі гарчав.

— Я мало не вмер! — видихнув Джамал, коли вони з псом попадали біля Блимових ніг. — Як це так, що я досі живий?

— Таїна сія великою є, — сказав Блим. — Пелеплосую. Нам тлеба побацитися з кололем стосовно зливка золота.

Він побіг сходами вниз. Софі кинулася за ним, Чарліна теж, але не так швидко, бо заважав золотий зливок. Вони спускалися і спускалися, й опинилися край останнього прогону сходів саме в той момент, коли принц Людовік відштовхнув принцесу Хільду, оминув Сіма і вихопив Моргана з рук короля.

— Поганий дядько! — заревів Морган. Він вхопив принца Людовіка за гарно закручене волосся і потягнув. Волосся залишилося в Моргана в руці, оголивши принців череп — лисий та багряний.

— А я казала! — заверещала Софі. Здавалося, в неї виросли крила. Вони з Блимом мчали сходами плече в плече.

Принц глипнув на них, тоді на Приблуду, яка намагалася вкусити його за гомілку, і спробував вирвати перуку з рук Моргана. Морган лупив принца нею по лиці та невпинно верещав: «ПОГАНИЙ ДЯДЬКО!». Безбарвний джентльмен покликав: «Сюди, Ваша Високосте!» — й обидва лабокіни побігли до найближчих дверей.

— Не в бібліотеку! — в один голос крикнули король з принцесою.

У їхніх голосах було стільки владної твердості та волі, що безбарвний джентльмен і справді зупинився, обернувся і повів принца в іншому напрямку. Це дало Блимові трохи часу, щоб наздогнати принца і вхопитися за його довгий шовковий рукав. Морган радісно заверещав і жбурнув принцову перуку просто в лице Блиму, майже цілком засліпивши його. Блим безпорадно тягся за рукавом до наступних дверей, попереду біг безбарвний джентльмен, ззаду мчала Приблуда, яка заходилася пронизливим дзявкотом, а за нею бігла Софі та кричала: «Поклади його, а то я тебе ВБ’Ю!». За нею поспішали король і принцеса, які теж долучилися до гонитви.

— Я кажу, що це вже занадто! — кричав король. Принцеса ж просто наказувала їм: «Стійте! Стійте!».

Принц і безбарвний джентльмен спробували вибігти разом з обома дітьми за двері, а тоді закрити двері перед носом короля і Софі. Та як тільки вони їх замкнули, Приблуда якимось чудом знову відчинила їх нарозтіж, і всі пробігли, не зупиняючись.

Чарліна була позаду всіх, біля Сіма. На цю мить вона вже майже не відчувала рук.

— Чи не могли б ви це потримати? — попросила вона Сіма. — Це речовий доказ.

Сім іще не встиг відповісти: «Безперечно, панно», — а Чарліна вже передала золотий зливок йому. Під вагою зливка Сімові руки витяглися на повну довжину. Чарліна залишила Сіма жонглювати зливком, а сама поквапилася до дверей. За ними виявилася знайома велика зала з кониками-гойдалками вздовж стін. Посередині кімнати стояв принц Людовік. З лисою багряною головою він мав дуже дивний вигляд. Тепер Людовік тримав Моргана рукою за шию, а Приблуда крутилася і підскакувала біля його ніг, намагаючись врятувати Моргана. Перука лежала на килимі, схожа на мертву тварину.

— Робіть, що я скажу, — сказав принц, — бо інакше дитина постраждає.

Чарліна краєм ока вловила раптовий синій зблиск у каміні. Вона глянула — і зауважила Кальцифера, який, певно, якраз у цю хвилину спустився через комин у пошуках дров. Він вмостився серед непідпалених дров і задоволено зітхнув. Помітивши, що Чарліна на нього дивиться, Кальцифер підморгнув їй жовтогарячим оком.

— Постраждає, кажу! — драматично сказав принц Людовік.

Софі глянула на Моргана, який звивався у принца в руках, а тоді на Блима, який стояв біля неї і розглядав свої руки так уважно, ніби ніколи раніше їх не бачив. Тоді вона зиркнула на Кальцифера, при цьому здавалося, ніби вона щосили стримує сміх.

— Ваша Високосте, ви робите велику помилку, — сказала вона тремтливим голосом.

— Безперечно, — підтвердив король, захеканий і почервонілий від гонитви. — Ми у Верхній Норландії зазвичай не судимо за державну зраду, але із задоволенням засудимо вас.

— Як би ви могли це зробити? — поцікавився принц. — Я не ваш підданий. Я лабокін.

— Тоді ви за законом не можете стати королем після мого батька, — заявила принцеса Хільда. На відміну від короля, вона знов була цілком спокійна і поводилася дуже по-королівському.

— Он як, то я не можу? — сказав принц. — Мій батько, лабок, каже, що я повинен стати королем. Він збирається правити цією країною через мене. Чарівника він уже позбувся, тож нам тепер ніщо не стоїть на заваді. Мусите негайно мене коронувати, інакше ця дитина постраждає. Я тримаю її як заручника. А крім того, що я зробив поганого?