Диана Джонс - Будинок безлічі шляхів

«Краще б вони повернули його додому чимшвидше, — подумала вона. — Я збожеволію, якщо мені доведеться провести тут більше, ніж один день!»

У кутку біля стіни будинку стояла невеличка хижка. Чарліна підійшла, аби роздивитися, що там, бурмочучи собі під ніс: «Певно, лопати, вазони і тому подібне». Потягла на себе важкі двері, але виявила всередині великий мідний бак, маглівницю і вогнище, щоб розпалювати під баком вогонь. Якийсь час дівчинка розглядала це все, ніби якісь музейні експонати, аж поки не згадала, що і в них удома на подвір’ї є подібний сарайчик. Він був для неї не менш загадковим місцем, ніж оце, бо їй завжди забороняли туди заходити, проте вона знала, що раз на тиждень приходить праля з червоними руками та червоним лицем і розводить у тому сарайчику повно пари, і в результаті якось з’являється чистий одяг.

«Ага. То це пральня, — припустила вона. — Певно, мені треба позакидати торби з пранням у цей бак і прокип’ятити їх. Але як? Я починаю думати, що провадила надто тепличне життя».

— Причому зовсім непогане, — промовила вона вголос, згадавши червоні руки та червоне лице пралі.

«Однак це ніяк не допоможе мені помити посуд, — замислилася вона. — Ані прийняти ванну. Ну бо що, я мала би прокип’ятити себе в цьому баку? І де мені спати, заради всього святого?»

Залишивши двері відчиненими для Приблуди, дівчинка зайшла всередину, пройшла повз раковину, біля торб із пранням, проминула захаращений стіл, купу її власних речей на підлозі, а тоді потягнула на себе двері у протилежній стіні. За ними знову виявилася затхла вітальня.

— Ну, це жахливо! — сказала вона. — Де спальні? Де ванна і туалет?

Знову озвався втомлений голос дідуся Вільяма: «Щоб потрапити до спалень, а також у ванну і туалет, поверни наліво відразу ж, як тільки відчиниш кухонні двері, люба. Прошу вибачити за безлад, що його ти там застанеш».

Чарліна озирнулася на відчинені кухонні двері та кухню за ними.

— Он як? — мовила вона. — Що ж, подивимося.

Вона обережно пройшла назад у кухню і зачинила двері перед собою. Тоді знову їх відкрила, доклавши зусилля, що вже потрохи починало здаватися їй звичним, і різко повернула на лівий одвірок, перш ніж устигла подумати, ніби це неможливо.

Вона опинилася в коридорчику, що закінчувався вікном. Вітерець, який віяв від вікна, був сповнений гірських пахощів снігу і квітів. Чарліна зачудовано глянула на зелені луги на схилах і на блакитну далечінь, тим часом натискаючи клямку і напираючи коліном на найближчі двері.

Ці двері відчинилися цілком легко, ніби ними дуже часто користувалися. Чарліна зробила крок — і її заполонив аромат, який змусив дівчину негайно забути пахощі з вікна. Вона стояла, задерши носа, і радісно принюхувалася. То був розкішний прицвілий запах старих книжок. Оглянувши кімнату, вона побачила, що їх тут — сотні. Книги стояли рядочками на полицях, лежали купами на підлозі та стосами на столі — переважно давні книги в шкіряних палітурках, хоча серед тих, котрі лежали на підлозі, траплялися новіші, ще й у барвистих обкладинках. Це, вочевидь, був кабінет дідуся Вільяма.

— О-о-о! — вимовила Чарліна.

Ігноруючи вид із вікна на гортензії в садку перед домом, вона кинулася, щоб роздивитися книги на столі. То були великі, грубі, запахущі книги, декотрі мали металеві застібки, щоб утримувати їх закритими, так ніби саме ці книги було небезпечно розкривати. Чарліна вже тримала в руках найближчу, як раптом виявила на столі аркуш цупкого паперу, покритий нерівним письмом.

«Люба Чарліно», — прочитала вона мимохідь, а тоді вмостилася у м’якому кріслі перед столом, щоби прочитати решту.

Люба Чарліно,

дякую, що люб’язно погодилася наглянути за будинком під час моєї відсутності. Ельфи сказали, мене не буде близько двох тижнів. («Хоч це добре», — подумала Чарліна. ) Можливо, місяць, якщо почнуться ускладнення. («Ой!» ) Дуже прошу вибачити за весь той безлад, який ти тут застала. Я почувався недобре вже деякий час. Проте я впевнений, що ти кмітлива дівчина і легко даси собі раду. На випадок якихось труднощів я залишив тобі усні вказівки там, де мені це здалося необхідним. Тобі треба всього лише голосно вимовити своє запитання — й отримаєш відповідь. Роз’яснення складніших питань ти знайдеш у валізі. Будь ласка, добре стався до Приблуди, він прибився зовсім недавно і ще не встиг тут освоїтися. Прошу вільно користуватися будь-якими книжками в моєму кабінеті, за винятком тих, котрі лежать на столі, бо вони надто потужні та заскладні для тебе. («Ха! Ніби мене це зупинить!» — подумала Чарліна. ) Тим часом бажаю тобі приємного перебування тут і сподіваюся, що вже невдовзі зможу висловити тобі свою вдячність особисто.