Диана Джонс - Будинок безлічі шляхів

Твій люблячий двоюрідний прадідусь за шлюбом

Вільям Норланд

— Підозрюю, він дійсно мені рідня за шлюбом, — сказала Чарліна вголос. — Він, очевидно, насправді двоюрідний дідусь моїй тітоньці Семпронії, а вона вийшла заміж за дядька Неда, який доводиться дядьком татові; правда, дядько Нед уже помер. Шкода. Це ж я вже почала сподіватися, що успадкувала хоч якісь магічні вміння.

А тоді чемно промовила в повітря:

— Дуже дякую, дідусю Вільяме.

Відповіді не було. Чарліна подумала: «Ну, її й не мало бути. Це ж не було питання», — і взялася досліджувати книги на столі.

Грубезна книга, яку вона тримала в руках, називалася «Книга Пустоти та Порожнечі». Не дивно, що коли Чарліна її відкрила, сторінки виявилися порожніми. Проте пальцями вона відчувала, як кожна порожня сторінка ніби аж воркоче і булькоче від прихованих чарів. Чарліна досить швидко її відклала і взяла натомість книгу під назвою «Воллів провідник по астромантії». Вона теж виявилася нецікавою, бо читати в ній майже не було що: самі лише діаграми з чорних пунктирних ліній та численні червоні квадратики, які розходилися від чорних ліній різноманітними фігурами. Проте Чарліна провела за її розгляданням більше часу, ніж сподівалася: певно, в тих діаграмах таки було щось гіпнотичне. Врешті-решт вона з легким жалем відклала цю книжку і взялася за наступну — «Конструктивне чаклунство найвищого рівня». Ця книга їй відразу не сподобалася. Вона була щільно заповнена довжелезними абзацами, які починалися переважно десь так: «Якщо ми екстраполюємо висновки, зроблені в наших попередніх працях, то виявимося готовими підійти до розширення паратипової феноменології…»

«Ні, — подумала Чарліна, — не думаю, що ми виявимося готовими до цього».

Вона відклала і цей фоліант, а тоді підняла з краю столу важку книгу з жорсткими кутами. На ній було написано «Дас Цаубербух» — виявилося, що вона іноземною мовою. «Певно, так говорять в Інгарії», — вирішила Чарліна. Та що найцікавіше, ця книга слугувала як прес-пап’є для купки листів з усього світу. Чарліна довго з цікавістю порпалася в них, дедалі більше захоплюючись дідусем Вільямом. Майже всі ці листи були від інших чарівників, які хотіли проконсультуватися в дідуся Вільяма стосовно особливо складних магічних питань, причому чарівники явно вважали його видатним знавцем, — або ж прагнули привітати дідуся Вільяма з його останніми відкриттями в галузі чаклунства. Усі до єдиного ці листи були написані щонайжахливішим почерком. Чарліна супилася і бурмосилася на них, а тоді врешті-решт витягла на світло найнерозбірливіше написаний.

Шановний Чарівниче Норланде(починався він, наскільки Чарліна могла прочитати.)

Ваша книга «Ключові клинання» дуже допомогла мені в моїй праці на тему вимірів(«Чи витворів?» — замислилася Чарліна.) , однак я хотів би звернути Вашу увагу на своє невелике відкриття, що стосується Вашого розтину Вуха Мердока(«Бука Мерліна? Зуха Шерлока? Я здаюся!» — подумала Чарліна.) . Чи міг би я порозмовляти з Вами під час свого наступного візиту до Верхньої Норландії?

Зачудований Вами(«Забудований? Загодований? Закодований? Ох, ну і почерк!», — подумала Чарліна.),

Чаклун Хаул Пендрагон

— Ну і ну! Пише як курка лапою! — голосно сказала Чарліна, беручись до наступного листа.

Цей був від самого короля; його почерк, хоч і нерівний та старомодний, було значно легше читати.

Любий В-ме (прочитала Чарліна з наростаючим трепетом та здивуванням ),

Ми зараз більш ніж на півдорозі у виконанні Нашого Великого Завдання, проте досі нічого не з’ясували. Покладаємося на тебе. Щиро сподіваємося, що Ельфи, яких Ми послали до тебе, зуміють повернути тебе до Здоров’я і що Ми невдовзі матимемо Неоціненне Благо твоєї Поради та Підтримки. Шлемо тобі Наші Найкращі Побажання.

Зі Щирим Сподіванням Твій

Адольфус Рекс Верхньонорландський («Отже, тих ельфів послав король!»)

— Добре-добре, — пробурмотіла Чарліна, гортаючи останній стосик листів. Усі вони були написані різними почерками, але завжди з особливою старанністю. Судячи з усього, в кожному з них у різний спосіб ішлося про одне й те саме: «Чарівниче Норланде, я дуже хотів би стати Вашим учнем. Чи Ви б мене прийняли? Дуже-дуже прошу». Декотрі посувалися до того, що пропонували дідусеві Вільяму гроші. Автор одного з листів писав, що може дати дідусеві Вільяму чарівний перстень з діамантом. В іншому, написаному, судячи з усього, дівчиною, говорилося (доволі жалюгідно): «Я не відзначаюся вродою, зате моя сестра дуже гарна, і вона каже, що вийде за Вас заміж, якщо Ви погодитеся навчати мене».