Люси Хокинг - Джордж і корабель часу

— Ну, посуха якась чи що?

— Сталося, от тільки ми не кажемо рік, — відповіла Геро. — Це слово вже давно застаріло. Тут кажуть сонцедамп. Так, тут справді щось сталося, але не за минулий сонцедамп! А в давні часи, коли мене ще не виростили. А мені вже майже дев’ять сонцедампів! Про Великий розкол ти ж чув, правда?

— Розкол? — розгублено перепитав Джордж. А це що таке?

— Та перестань, — вона штурхнула його ліктем. — Навіть у Потойбічні вам мусять розповідати про Великий розкол — коли те, що лишилося від планети, поділили на дві половини: на Едем і на Потойбіччя. Бульбашка — в Едемі. А ти прибув із Потойбіччя.

Джорджеві голова йшла обертом. Те, що лишилося від планети?.. Робот Геро вирішив його просвітити.

— Можна я щось скажу? — запитав він.

— Джордже, це Емпірей, мій робот, — без ентузіазму мовила Геро. — Можеш називати його просто Емпі.

— Краще не треба, — заперечив робот. — Мені подобається моє повне ім’я.

— Не слухай його, — сказала Геро. — Мені попався якийсь зануда — все йому не так. Усі його називають Емпі — всі! А я називаю його Емпі Нетямущий.

— Хіба так гарно? — зітхнув робот. — Ну добре, як собі хочете. Словом, Великий розкол, — у його голосі знову зазвучали насмішкуваті нотки, — це історична подія, яка назавжди запам’ятається своєю величчю і розколеністю.

— Ну а що взагалі сталося? — запитав Джордж. Йому згадався гучний вибух, який вони почули у динаміку на космічному кораблі. Ні, такого не може бути. Тільки не це...

— Після низки катастроф, спричинених кліматичними змінами та іншими екологічними проблемами, народи Землі розв’язали жахливу війну, — мовив робот; його голос посерйознішав, очі заблищали.

Джордж крутнувся на кріслі й нажахано глянув на Бульцмана. Той простягнув свою металеву руку і вхопив хлопця, який мало не зомлів від шоку, за плече.

— Скільки тривала та війна?— прошепотів Джордж. «Мабуть, десятиліттями, — подумав він, — раз вона завдала стільки шкоди».

— Дві з половиною хвилини, — відповів робот. — Загинули мільйони людей, їхні домівки були знищені, з лиця Землі зникли цілі екологічні системи. Людську цивілізацію відкинуло на кілька тисячоліть назад. Зброя спустошила нашу планету. В атмосферу потрапили токсичні гази. Океани закипіли, ліси згоріли, а полярні шапки розтанули. Більшість планети стала непридатна для життя.

Джорджеві забракло повітря. Його немовби вдарили кулаком у живіт. Він заплющив очі, як маленький хлопчик: мовляв, якщо чогось не бачиш, то воно не відбувається насправді. Та коли їх розплющив, світ залишився таким, як і був. Він так і сидів у автобусі поруч із дівчинкою та її роботом, у цьому дивному новому світі, разом із підгорілим металевим приятелем на сусідньому сидінні.

Але почуте шокувало не тільки його. Геро була не менш приголомшена, ніж Джордж.

— Це неправда! — палко заперечила вона. — Нам зовсім не так розповідали! Нам казали: це добре, що стався Великий розкол, бо тоді виник Едем і до влади прийшов Дамп-другий — хай живе довго і щасливо! — який дав людям свободу!

— Ну звичайно, — квапливо погодився з нею робот. — Великий розкол став поворотним моментом, який подарував світле майбутнє людям і роботам, що ним ми насолоджуємося в Едемі, просвітленому райському саду. Народи світу не хотіли, щоб ними далі керували політики й експерти, тому обрали двох лідерів, які мали очолити дві корпорації, кожна з яких управляла своєю половиною планети. Чи радше тим, що від неї лишилося. Обидві корпорації, ясна річ, вже й до того мали величезний вплив, колосальні прибутки і зіграли не останню роль у тому, що на світі виник конфлікт. А Великий розкол стався тоді, коли ці компанії домовилися поділити свої володіння.

— Світом керують компанії? — перепитав Джордж. — І то тільки дві?

— Так, тільки дві, — підтвердив робот. — Ну ще є нейтральна зона, яка не захотіла приймати корпоративні правила. Але ми про неї не говоримо. Там живуть не дуже хороші люди.

«Не дуже хороші люди?» — подумав Джордж. До чого тут це?

— А як тепер усе влаштовано? — запитав він, намагаючись зрозуміти, в який світ вони повернулися зі своїх мандрів.

— О, дуже мудро, — відповів робот. — Усе йде як по маслу. Уряд і корпорація — тепер одне й те саме. На чолі уряду і на чолі корпорації — Трелліс Дамп-другий — хай живе довго і щасливо! Усе, що уряд вважає найкращим для народу, корпорація «Едем» тут же виробляє. А люди відразу все це купують у борг. Людей тут більше не називають громадянами. Тільки споживачами.