Кірстен Бойє - Медлевінґери

Він саме розпочав рахувати до нескінченності (бо Мунна завжди казала, що не існує кращого способу себе заколисати), коли почув, як рипнули двері.

— Ведур! — тихо мовила Мунна. — Нарешті!

Завіса між світлицею і спальнею була опущена, як і щовечора, коли Нісс уже спав, а Ведур із Мунною ще хотіли погомоніти. Спокійні голоси батьків, час від часу тихий смішок завжди гарно присипляли хлопця. Той тихий гомін дарував йому відчуття, що на світі панує надійний лад. І не було жодних таємниць, а якщо десь якісь існували, то Ведур із Мунною не зачіпали їх у тих своїх вечірніх розмовах, коли син міг розчути кожне їхнє слово.

Однак цього вечора щось було не так.

— Ти все-таки не впадай у відчай, Ведуре! — прошепотіла Мунна.

Дивним було вже те, що мати перейшла на шепіт! Нісс так і сів у ліжку.

— Ну, яка різниця? І досі всі вважали, що ти схибнувся, і нині так само вважають! Що, ну що змінилося?

— А те, що тепер вони отримали доказ мого божевілля! — з гірким відчаєм прошепотів Ведур. — Досі вони тільки припускали, підозрювали, одначе все-таки існувала можливість того, що вони помиляються. І от я нарешті сам це довів.

— Та хіба не все одно? — пошепки наполягала Мунна. — Чи йдеться про щось зовсім інше?

Нісс аж нахилився вперед, ближче до завіси. «Про що? — подумав спантеличено. — Про що інше?»

— Я вже давно підозрював, що десь дорогою кабель зазнав ушкоджень, — так само пошепки пояснив Ведур. — А коли кабель порветься, то ця так звана електрика вже й не може текти далі. Це ти, сподіваюся, зрозуміла. Просто шлях від вітрового колеса до майдану виявився занадто довгим. Я оце щойно знайшов те ушкодження. Якесь звірятко надгризло кабель!

— Тож ти принаймні знаєш, що ніхто не нашкодив тобі свідомо, — прошепотіла Мунна. — А я вже подумала… Хай там як, а його на майдані не було; я гарно обдивилася там довкола.

Нісс обережно спустив ноги з ліжка. Серце калатало в грудях. «Кого ж там не було?» — думав він. До завіси лише два кроки…

— Знаю, — відказав Ведур. — Але кабель не перерізано, а надгризено. Не думаю, щоб він вдався аж до таких хитрощів, аби я подумав, ніби то не він, а якийсь борсук. Чи пацюк. Як на мене, то більше скидається на пацюкову роботу.

— Ах, Ведуре! — прошепотіла Мунна, і тепер у щілину між двома частинами завіси Нісс угледів, як мати поклала голову батькові на плече. — Не впадай у відчай!

— Але ж у мене не було вибору! — зашепотів Ведур. — Надто багато медлевінґерів почали допитуватися, що ж я там роблю, у тій своїй майстерні! Тож треба було бодай показати всім мої винаходи, інакше не можна було.

— Воно то так, але ліпше було б, якби вони повірили в успішного винахідника Ведура! — тихо мовила Мунна. — Гадаю, що так було би для тебе набагато краще.

— Аби ж ти тільки знала, як мені важко терпіти все оте їхнє щире співчуття! — Від хвилювання Ведур навіть забув, що треба розмовляти пошепки. — Розуміти, що тебе вже не мають за нормального члена громади. Не знаю, скільки ще я зможу це витримувати!

— Коли-небудь ти зумієш довести їм, що твої пристрої діють, — пошепки запевнила чоловіка Мунна. — Не триватиме ж це вічно!

— Хтозна, — тихо протяг Ведур. — Ми з королем у тому певні… Поки доручення не скасовано, я й далі…

І тут Нісс відчув, як нестерпно залоскотало в носі. Тільки й устиг, що одночасно з тим чханням упасти в ліжко.

— Хлопець іще не спить? — запитав Ведур і підняв завісу.

Нісс лежав, скрутившись калачиком, на лівому боці й намагався дихати рівно.

— Бач, як він міцно спить! — промовив Ведур голосом, у якому бриніла велика ніжність. — Навіть власне чхання його не розбудило.

— То й добре, — сказала Мунна, й Нісс почув, як знов упала завіса. — Він був у справжньому відчаї через цей провальний вечір.

— Як би мені хотілося, щоби він не зазнав такої ганьби! — протяг Ведур. — Коли б я хоч міг йому все пояснити…

— Не вічно ж так буде, — втішала чоловіка Мунна. — Любий, я зготувала тобі ягня. Сідай до столу!

У неділю ввечері Йоганнес подумав, що, мабуть, було би розумніше таки вивчити той текст для пана Країдлінґа. Звісно, цілого тексту йому до понеділка ніяк не визубрити… Але, можливо, пан Країдлінґ задовольниться бодай тим, що пересвідчиться: Йоганнес хоче вчитися?!