Алина Болото - Твоя Марія... і Кіб

— Кі-ібе, ти живий? — губи Марії здригнулися, сльози одна за одною покотилися по щоках.

— Я не живий! — осатаніло заперечив Кіб. — Я — субкібернетичний!

Він досить безцеремонно пожбурив людину на пісок і почав трусити.

— Що ти робиш? — дівчина все ще ковтала сльози.

— Надаю першу допомогу потопаючому.

— Але ця людина вже кілька років як мертва!

Кіб на секунду відірвався від свого заняття й заявив:

— По-твоєму, я схожий на божевільного робота?!

Марія навіть плакати перестала:

— Кі-ібе, де?..

Але тут Олександр Конов ворухнувся, й Кіб його залишив, тому що стало зле четвертому спостерігачеві.

— Та чого ж ви всі падаєте? — сердито сказав Кіб, знову починаючи робити штучне дихання, а Бер лизнув Конова в ніс і з радісним гавкотом помчав до рожевих хмар.

Конов сів, з подивом втупився в чорно-білого Кібера, хотів щось запитати, але Кіб його випередив.

— Їсти хочеш? — і, не чекаючи відповіді, встромив колишньому потопельнику до рота шмат сухаря.

Олександр машинально стулив рота й почав жувати. Ледве Марія знову глянула на білий світ, Кіб ривком всадовив її й теж поклав у долоню шматок сухаря з цукеркою:

— Твій сніданок, їж!

Щоб знову не зомліти від вигляду раптово воскреслого потопельника, Марія затято вп’ялася зубами в сухар. Конов прожував свій шматок.

— У чому річ? — спитав він. — Хто ви такі?

Марія ще не набула здатності говорити, тому відповів Кіб:

— Вона — спостерігач, ловить у лісах колючки, а я — Кібер з кар’єру.

— Але і я спостерігач, — заперечив Конов.

— Я тебе не знаю, — заявив Кіб, — і вона тебе не знає, виходить, ти спостерігач з іншої планети.

— Цікаво, — пробурмотів зовсім приголомшений Конов, — з’явилися без запрошення, ще й ображають! Шарику!

Діловитим підтюпцем підбіг Бер.

— Шарику, ти чому не доповідаєш про сторонніх?!

— Не було кому доповідати, — тихо сказала Марія, — ви загинули кілька років тому.

Підходячи до кар’єру, Конов скрушно зітхнув:

— Майже переконали. Слухайте, але що я там робив? Кібе, ти коли мене витягав, жаби не заперечували? Може, я тепер головним водяником вважаюся?

Робот не знав, хто такий головний водяник і ніколи не бачив жаб, тому промовчав.

— «Красуні» завжди цуралися цього озера, а в мене все ніяк руки до нього не доходили. Добре було б роздобути пробу водички.

— Це просто, — зауважив Кіб, — у мене в кишені лежить шматок озера.

— Здогадливий ти мій! — захоплено вигукнула Марія. — Як же це ти додумався?!

Кіб подивився в кар’єр, де безладно громадилася мертва техніка:

— Що тут думати? Хто піде по воду? Ти не підеш, він не піде — мене пошлють.

— Кібе, треба говорити «Олександр Іванович»!

— Я й кажу, Алекс теж не піде.

Марія розгнівалася, Конов зацікавлено оглянув Кібера, а той з невблаганною логікою правив своєї:

— Ти кажеш не «Кібер», а «Кіб», не «Кібер», а «Бер». Я не кажу «Марія Станіславівна», кажу просто «Марія». Якщо вимовляти довгі імена, на інше просто часу не вистачить. Якщо хочеш, можеш називати цього озірного спостерігача просто Олександром, раз «Алекс» для тебе закоротке ім’я!

Конов не витримав і розреготався, а Марія почервоніла й метнула на Кіба вбивчий погляд, але питання імені таки залишилося відкритим.

До прибуття косморозвідки, яка мусила позбавити Араю четвертого спостерігача й підтвердити права першого, Олександр облаштувався в порожній оранжереї. Кіб змилостивився й приніс йому запасний комплект подушок. Можливо, в управлінні гадали, що спостерігачі на Араї вирощують кілька запасних голів, застосовують подушки замість концентратів чи вимощують ними дороги, бо цей інвентар на станцію постачався з запасом.

До подушок додавалася інструкція щодо зберігання та правила експлуатації. Конов у інструкції вичитав, що подушки витримують вагу до чотирьох тонн, тому з чистим сумлінням зробив з них матрац.

Марія поспішала: до прибуття косморозвідки хотіла завершити систематизацію зібраного матеріалу для звіту перед Попечителями Юних. Несподіване відродження першого господаря станції створило дещо напружену обстановку. Марія так і не повірила остаточно в абсолютно земне походження колишнього косморозвідника, а Конова, у свою чергу, жахливо дратували сторожкі погляди, які вона кидала нишком у його бік. Та й Кіб підливав масла у вогонь, час від часу влаштовуючи в лабораторії гніздо для розведення фіалкових колючок. Щоб уникнути непорозумінь із входом і виходом для Конова, на станції відімкнули захисне поле, й колючки стали тут частими гостями. Спостерігачі могли на них наткнутися де завгодно — від рубки до банки з консервами. Та коли одного вечора Конов ще й сів на одну заблукалу фіалкову, пригрозив розібрати Кіба на запчастини, якщо той не припинить своєї «наукової» діяльності. Кіб зауваження врахував і скоротив кількість колючок до однієї з обламаним щупальцем, яка постійно висіла на його черевику.