Може, Джаухрі збожеволів і все написане в його книжках було витвором хворої уяви, а може, йому й справді страшенно пощастило і він на власні очі побачив місто стародавньої культури — зниклий і забутий світ.
Із Шівнатгових нотаток я зробив висновок, що він не вважав своє відкриття за важливе для науки і не розумів, якої всесвітньої слави зажив би він, коли б опублікував звіт про свою подорож. Єдине, що вабило його на той бік пустелі, це бажання заволодіти Серафісовими скарбами. Та йому не вдалося здійснити це. І хоч у нотатках нічого не говорилось, чому експедиція не мала успіху, проте з окремих висловів можна було зрозуміти, що гробницю протягом цілої доби пильно охороняють непідкупні й жорстокі жерці.
Саме згадка про цих жерців і переконала мене, що Шівнатгові нотатки правдиві, бо я сам читав на амулеті напис: «Серафісову гробницю вічно охоронятимуть невсипущі вартові».
Очевидно, Шівнатг, діставшись до Мітні-Хапі, чекав слушної нагоди, щоб заволодіти Серафісовими скарбами, і кінець кінцем якось умудрився викрасти скарабея, але в гробницю так і не пробрався.
В одній записній книжечці говорилося, що Шівнатгові довелось тікати, причому вороги переслідували його аж до самої пустелі.
Прочитавши ці рядки, я мимоволі згадав жахливу смерть Шівнатга й закляття скарабея, і в мене від страху стислося серце.
Давній номер «Магадги» доповнював Шівнатгові нотатки. Тепер я дійшов висновку: жерці, які охороняли Серафісову гробницю, тільки-но помітили, що амулет зник, одразу ж кинулись доганяти Шівнатга. Вони переслідували його від кордонів далекої, оточеної пісками країни до берегів Бгагіратгі, [10] Бгагіратгі — річка в Північній Індії; зливаючись із річкою Алакнандою, вона утворює ріку Ганг. Іноді Бгагіратгі називають Гангом, вважаючи, що вона є верхньою течією ріки Ганг.
наздогнали кінець кінцем у Данапурі і вбили, сподіваючись одібрати скарабея.
Що довше думав я про вичитане, то більше вірив: усе сталося саме так. Шівнатг напевне знав, що його переслідують, і тільки тому примчав з Данапура в Наланду, щоб передати коштовний амулет до музею; а коли убивці згодом обшукали весь його дім, щоб знайти жука-скарабея, то, звісно, зазнали невдачі.
Жорстокі вартові Серафісової гробниці прибули до Індії, розшукали Шівнатга Джаухрі і довго чекали тієї хвилини, коли можна буде пробратися в його дім. Це все свідчило про те, що амулет справді є ключем від гробниці.
Я ще ніколи так не хвилювався. Руки в мене тремтіли і мимоволі виказували мій стан. Глянувши в дзеркало на стіні, я не пізнав себе: на мене дивилось якесь чуже обличчя, розчервоніле від хвилювання, а очі гарячково блищали.
Я забув, що в кімнаті є гість, хоч він сидів навпроти мене і стежив за мною колючим поглядом, забув і про амулет, а думав тільки одне: в серці Африки є місто, подібне до Фів, Саїса [11] Саїс — староєгипетське місто, розташоване в дельті Нілу.
та Мемфіса, і ніхто в нашому цивілізованому світі й гадки не має про нього.
У моїй пам’яті спливло все, що я взнав за довгі роки навчання та наукової роботи, і я малював у своїй уяві Мітні-Хапі. Вузькі, людні вулиці міста, що його відкрив Шівнатг Джаухрі, нагадували мені Качаурі — торговий район старого Бенареса, [12] Бенарес — місто в Північній Індії.
куди валки караванів доставляли сандалове дерево, кардамон [13] Кардамон — рослина з родини імбирових; насіння кардамона використовують у медицині і в кулінарії (як прянощі).
і прянощі з різних місць Індії, золото з Офіру, [14] Офір — стародавня країна, розташована в Південній Аравії або на східному узбережжі Африки; вона відома тим, що звідси, за давніми переказами, палестинському цареві Соломону привозили золото, дорогі самоцвіти й цінні породи дерева.
коштовні самоцвіти з Еламу [15] Елам — стародавня країна, розташована на схід од Вавілону і на північ од Персидської затоки.
та бурдюки вина з Ірану.
Не дивно, що я перенісся думкою в інший світ: я любив уявляти собі картини далекого минулого, прикрашаючи їх своєю фантазією. Сидячи на самоті в тихому кабінеті в Наландському музеї, я чув розмірений тупіт тисяч ніг, що марширують під звуки сурм та гуркіт барабанів, бачив, як відчиняється міська брама і виїжджають бойові колісниці, як гордовито позирають пихаті воїни на народ, що проводжає фараона в новий воєнний похід. І не встигають розвіятися білі хмари куряви, зняті кінськими копитами, як з брами виходять легким кроком, схожим на біг, піхотинці, озброєні луками, бойовими сокирами й списами.
Читать дальше