Рагул Санкритяян - В забутій країні

Ніколи не забуду того дня, коли я покинув Наланду. Ми знали, що шхуна «Лотос», якою ми мали вирушити в подорож, відпливає з Бомбея тільки через чотири дні, але вважали за краще приїхати в Бомбей днів на два чи три раніше, щоб купити все, чого нам ще не вистачає. З Наланди я поїхав залізницею, з пересадками у Віхарі і Бахтіярпурі, до міста Банкіпура; там на вокзалі мене чекав Дгандас. Весь багаж ми заздалегідь послали з Бомбей і тепер хотіли встигнути на бомбейський ярмарок у Мугалсараї. На другий день рівно о четвертій годині ранку ми зійшли з поїзда на станції Королева Вікторія і поїхали машиною просто до готелю «Сардар». Ми зробили правильно, приїхавши в Бомбей на два дні раніше, бо змогли зустрітися з паном Челарамом Тгаддані, торговцем із Сінда. З ним я був знайомий ще раніше. Він узявся найняти нам провідників та носильників. Челарам повідомив нас, що вчора одержав телеграму з Каїра, де говорилось, що все готове до подорожі і нам уже час вирушати.

За годину до відходу «Лотоса» ми приїхали в порт. Ми мали допливти «Лотосом» до Суеца, а звідти їхати до Каїра залізницею. По дорозі з Бомбея в Суец «Лотос» повинен був зупинитися тільки в одному порту — в Адені. Дізнавшись у конторі, що все наше майно доставлено, ми зійшли на корабель. Дгандас зразу ж спустився до своєї каюти, а я ще трохи погуляв по палубі. Я пройшов на ніс і побачив перед собою сині хвилі Аравійського моря. Десь далеко попереду морська блакить зливалася з блакиттю неба, і, коли б не хвилі, важко було б розібрати, де кінчається водяна і де починається повітряна стихія.

Ідучи в каюту, я зустрів капітана Дгірендру Натга, кремезного чоловіка з енергійним обличчям і маленькою іспанською борідкою. Він був без плаща й кашкета, хоч віяв холодний вітер. Капітан курив сигару, і я мало не задихнувся від диму, коли він підійшов до мене.

— Добрий день! — привітався він.

— Доброго здоров’я! — відповів я.

— В Єгипет?

— Атож, до Суеца.

— Пробачте, ви, здається, професор?

Мені було дуже приємно, що пан капітан знає мене. Ми довго розмовляли з ним, і в мене склалося враження, що він людина лагідна й добра.

— Я сподіваюсь, ви будете задоволені «Лотосом». Коли вам що-небудь знадобиться, сповістіть, будь ласка, мене, і я зроблю все, що зможу, — сказав капітан.

Потім він розповів мені про двох пасажирів, що лише кілька годин тому купили квитки на «Лотос». Він ніяк не міг визначити їхньої національності.

— Та онде й вони, — вказав капітан на двох пасажирів. Вони стояли на другому кінці палуби і, схилившись через борт, дивились у далину. На щоці одного з них, дуже старого чоловіка, я помітив довгий глибокий рубець. — Я об’їздив увесь світ, пане професоре, бачив багато різних племен і народів: малайців і патагонців, андаманців [19] Андаманці — жителі Андаманських островів, що лежать в Індійському океані. і волохатих айнів, [20] Айни — народність, що населяє острів Ієссо, південну половину Сахаліну та Курильські острови. Назву “волохаті” айнам дано через те, що вони дуже зарослі волоссям. про яких мало хто навіть чув. Але таких сухих, жилавих людей я не зустрічав ніде. Зверніть увагу на пряме волосся і трохи видовжені очі, схожі на мигдалини, — додав Дгірендра Натг.

Не знаю чому, я згадав убивство Шівнатга Джаухрі, і мені стало якось моторошно.

— Коли вірити малюнкам на каменях, ці люди дуже скидаються на стародавніх єгиптян, — сказав я.

Капітан мовчки погладив борідку і пішов до катера, який щойно причалив до шхуни.

Незабаром наш корабель підняв якір, Я востаннє глянув на берег і, попрощавшись із батьківщиною, пішов у свою каюту.

«Лотос», яким ми пливли до далеких африканських берегів, був невеликий вантажний корабель. Ми з Дгандасом — єдині пасажири першого класу, в якому було тільки чотири каюти. Дгандас через те й вибрав для нашої подорожі «Лотос», щоб не довелося розмовляти з численними пасажирами, як на великих кораблях.

Перші три дні після виходу в море я не забуду ніколи. Рвучкий західний вітер ревів, і море підкидало корабель, наче поплавок. Не раз нам здавалось, що хвилі затоплять шхуну. Навряд чи «Лотос» у ці дні проходив на годину більше, як десять-дванадцять кілометрів. Потім вітер ущух, і море вгамувалося. За кораблем летіли птахи, іноді вони сідали на щогли. Часто повз нас пропливали табунці риб.

Дгандас почував себе під час бурі дуже погано. Його нудило, у голові паморочилось, і він майже весь час лежав у постелі. Та коли ми прибули в Аден, йому полегшало, і ми з ним зійшли на берег, щоб оглянути місто. Я був дуже задоволений прогулянкою, але Дгандасові тут нічого не подобалось, неначе його хтось примусив зійти з корабля.