Николай Билкун - Годованці Сонця

До речі, скажемо ще про одну знахідку. Разом з тілом космонавта було знайдено загадкову скриньку. Власне, ніхто добре не знав, скринька то була чи не скринька, просто в головах у космонавта лежав прямокутний предмет, якого відразу й не вгледіли, такий він був чорний.

Чорний, правда, не зовсім те слово. Він поглинав усі промені, що падали на нього, і не відбивав жодного. Прямокутний предмет був ідеально чорний.

Коли відкопали тіло космонавта і з надзвичайною обережністю переносили його з могили, щоб продовжити на тому місці розкопки, Сашко звернув увагу на порожнечу, що зяяла побіля того місця, де лежала голова похованого. Спонукуваний хлоп'ячою цікавістю, він підніс до порожнечі, руку, і рука відразу ж наштовхнулася на щось гладеньке й холодне, ніби відполірована мармурова плита.

Так було виявлено «чорну» скриньку.

Знахідкою цією Сашко хоч якоюсь мірою зрівнявся в заслугах із Сергієм, хоча Сергій і не думав цього визнавати:

— Подумаєш, знайшов якусь цеглину і задаєшся! Я он цілого космонавта знайшов!

Сергієві Сашко мав би казати, що знайшов космонавта не він сам, а цілий колектив хороших людей, але не сказав цього, бо з голови не виходила скринька. Він був певен, що це не просто цеглина, а таки справжня скринька, хоч було дуже важко знайти, де вона відчиняється.

— І як же вона в бісового батька відчиняється? — бурчав собі під ніс Володимир Гаврилович Ковтунюк, крапаючи на скриньку всякими кислотами. Ні кислота на скриньку, ні скринька на кислоту не діяли ніяк. З таким же успіхом можна було крапати молоком чорної кози на залізобетонну плиту.

— Так, так, — промимрив Володимир Гаврилович, — це, здається, нічого не дасть.

— Жорсткі промені, — сказав Олесь Єфремович Омельченко. Цей сухуватий чоловік взагалі говорив телеграфним стилем. Він був твердо переконаний, що людина мусить розтуляти рота тільки тоді, коли в тому є конча потреба.

Спробували жорсткі промені. Ніякого ефекту. З таким же самим успіхом можна було просвічувати броню танка дитячим ліхтариком.

— Дивно, — знизав плечима професор, — у мене таке враження, що промені не пройшли в цю бісову коробку навіть на міліметр. Вони, здається, розпливаються по ній, як масна пляма на воді. Хотілося б мені знати, що там усередині.

— Ключ, — просто сказав Омельченко.

— Ви хочете сказати, потрібен ключ, щоб

відчинити оцю штуку? Але ж вона не має ніяких слідів замка. Де тут кришка, де тут дно, а де стінки? Ви мені можете сказати?

— Ключ всередині. — Ключ до таємниці? Я вас правильно зрозумів?

Олесь Єфремович мовчки хитнув головою.

— Та-ак… Ні хіміки, ні металурги не можуть путньо сказати, з чого зроблена ця гемонська штука. Інженери, механіки, конструктори не беруться сказати, чи це суцільний брусок, чи справді якийсь контейнер. А я переконаний, і переконаний майже на сто відсотків, що там щось усередині є. Не міг наш велетень носити з собою оцю цеглину просто, як носять брелок біля годинника. Дивіться, вона ж не вступає в реакцію буквально ні з чим, і навіть опромінення її не бере. Кого кликати на допомогу? З ким ще проконсультуватися?

— Лівша, — зітхнув Олесь Єфремович.

— Якщо я вас правильно зрозумів, нам потрібен слюсар-умілець, такий приблизно, як той, що блоху підкував?

— Угу, — ще раз зітхнув Олесь Єфремович.

Пантелеймон Кирилович Блажко, Сашків дідусь, був металістом. Металістом з великої літери. Він був не токарем, не ливарником, не слюсарем, не фрезерувальником — він був Металістом. А значить, він був і токарем, і слюсарем, і ливарником, і фрезерувальником у найвищих значеннях цих слів. І ще він був великим фантазером і чарівником. Метал в його руках ставав легким, як вата, І м'яким, як віск.

Формально вважалося, що Пантелеймон Кирилович вже давно на пенсії, але насправді такі люди, як він, не йдуть на пенсію навіть після смерті. Без таких людей не злетів би у небо жоден супутник, не спрацювала б жодна ракета.

— Ну, знайшов онучок клопоту на мої руки та на вашу голову, — сказав старий Блажко, переступивши поріг кабінету професора Ковтунюка. — Добридень вам у хату.

— Здрастуйте, здрастуйте, заходьте, будьте ласкаві, та зарадьте, бо я вперше на своєму віку бачу отаке чортовиння. Скільки за своє життя всякого мотлоху перемацав оцими руками, а тут таке трапилось, що не знаю, як і приступити до нього.