Николай Билкун - Годованці Сонця

Кругловидому хлопцеві-бульдозеристу, як бачимо, відводилась спершу дуже скромна роль. У першій своїй статті Валерій Холод чомусь навіть не згадав про нього. Інтерв'ю у бульдозериста було взято лише через кілька днів.

Та річ зовсім не в цьому. Далі Валерій Холод намагався викласти якусь конкретну думку вчених щодо незвичайної знахідки. Проте вчені і висновками не поспішали. Звести їхні висновки в одно і по-справжньому прокоментувати їх Валерієві Холоду в першій статті не вдалося. Не зміг він це зробити і в наступних статтях, бо серед вчених мужів закипіли неабиякі суперечки. Дехто вишукував тисячі причин і заперечень, аби спростувати той факт, що гігант у космічному скафандрі був гінцем з іншої планети, ба, може, й з іншої галактики.

І це було не тому, що надто велика сила інертності і звички, просто в науці не люблять робити квапливих висновків. Люди науки знають, як дорого доводиться платити за поспішність і які неймовірні розчарування чекають на того, хто тисячами фактів, дослідів, спостережень і експериментів не підтвердить свою гіпотезу і не примусить її стати теорією.

Навіть після того, як Валерій Холод узяв інтерв'ю у відомого вченого, професора порівняльної, анатомії Анатолія Петровича Вербицького, сенсації у науковому світі не сталося. А час би був їй уже статися. Учений сказав буквально таке:

«Труп невідомого космонавта (будемо поки що умовно називати його, так) зберігся надзвичайно добре, хоча, як запевняють археологи, він пролежав у землі близько двох тисяч років, про що свідчить реакція на радіоактивний вуглець. Мабуть, завдяки тому, що скафандр добре захищав космонавта від грунтових вод та інших шкідливих чинників, тіло й збереглося. Одначе мушу відзначити, що скафандр не був герметичний, з чого можна припустити, що за життя космонавт почував себе в нашій атмосфері нормально. Стверджувати це мені дають право гістологічні та біохімічні досліди й реакції, що їх було проведено з клітинами тіла космонавта. Пощастило навіть зробити аналіз «крові» й знайти в загиблих близько двох тисяч років тому кров'яних тільцях речовину, яка дуже нагадує гемоглобін. Виходячи з цього, можна стверджувати, що білки космонавта мали вуглецеву основу й він дихав киснем, виділяючи вуглекислоту.

Зовні тіло космонавта нагадує збільшену мало не вдвічі модель Ното sapiens (людини розумної). Будова оібличчя симетрична: двоє очей, двоє вух, прямий ніс і відповідних розмірів рот; шия, тулуб, верхні та нижні кінцівки відрізняються від наших, людських, не формою, а розмірами. Але впадає в око надзвичайно велика грудна клітка. Створюється таке враження, що нутрощі невідомого космонавта з далекої планети (якщо це дійсно космонавт) складалися наполовину з легенів. Будова ребер (а їх нарахували шістнадцять пар) теж мала деякі відмінності. Кожне ребро складалося з двох-трьох кісткових пластинок, зв'язаних між собою суглобовими сумками. Така будова грудної клітки плюс велика площа і об'єм легенів дозволяють припустити, що невідомий космонавт міг би дихати в атмосфері, яка має не більше 10–12 відсотків кисню, і при дуже низькому парціальному [1] Парціальний тиск газу в суміші — це той тиск, що його мав би дати газ тоді, коли б займав увесь об'єм суміші. тискові. Все це, звичайно, припущення. Проте навіть зараз можна упевнено сказати, що істота ця має дуже багато кардинальних відмінностей у своїй анатомічній будові від усіх відомих живих істот, які населяють чи населяли Землю…»

Здавалося, тут сказано все. І коли відкинути оту традиційну наукову обережність, яка виключає будь-яку сенсаційність, то інтерв'ю Анатолія Петровича Вербицького можна сформулювати просто: «Так, ми, земляни, маємо справу з гінцем іншої планети, а може, навіть іншої галактики». Але ж у могилі космонавта знайдено скіфські стріли. Сама могила, за свідченням видатного радянського археолога Володимира Гавриловича Ковтунюка, являє собою типову скіфську могилу, яких розкопано археологами на просторах між Амудар'єю і Дунаєм сотні, коли не тисячі. І в ній оця — унікальна ізнахідка, не схожа на все те, що знаходили досі в таких могилах.

Журналісти (і в першу голову Валерій Холод) збивалися з ніг, щоб добути якесь пояснення цьому. Вони накидалися на вчених, як стародавні розбійники на купців. Тільки формула «Гаманець або життя» на цей раз читалася дещо інакше: «Спокій або таємницю». Але вчені, хоч і не мали спокою від журналістів, не поспішали бодай капнути світлом на непроглядну таємницю.