Йоун Колфер - Артеміс Фаул. Розум проти чарів

В камері нікого не було. Принаймні жодних мертвих тіл вона не виявила. Тільки золото. Близько двохсот зливків. Вони були складені охайними стосиками на матраці її ліжка, по-військовому чіткими рядами. Добряга Лаккей… Єдиний з людей, хто став на герць із тролем і переміг.

— Командувачу? Ви на зв’язку? Прийом.

— Я на зв’язку, капітане. Скільки тіл?

— Щодо тіл відповідь негативна, пане. Зате я знайшла решту викупу.

Запала тривала мовчанка.

— Залиш золото, Холлі. Ти ж знаєш правила. Ми відходимо.

— Але ж, пане… Мусить бути якийсь спосіб…

— Жодних «але», капітане! — втрутився в розмову О’Гир. — Я тут уже рахую секунди — буквально секунди лишилися до кінця дії часового поля. А тоді настане полудень, і, чого доброго, доведеться нам пробігтися під пекучим сонечком.

Холлі зітхнула. Кентавр таки має слушність. Треба забиратися геть, поки, часове поле не розпалося. Але їй просто нестерпно було, що їх, Чарівний Народ, перемогла людина. І хоч би дорослий чоловік, а то ж хлопчисько, підліток!

Вона востаннє обвела поглядом свою колишню камеру. Так, саме тут, у цій камері, в душі у Холлі зріс тугий клубок ненависті, й ця ненависть раніше чи пізніше знайде собі вихід назовні. Капітан Куць рішуче запхнула свого пістолета в кобуру. Чи ж не зарані? Справді, з цієї сутички Артеміс Фаул вийшов переможцем, але він надто невгамовний, щоб довго спочивати на лаврах. Незабаром він знову заявить про себе, прийде, щоб іще в який-небудь спосіб урвати грошенят у Чарівного Народу. І коли той Фаул з’явиться, Холлі Куць чекатиме на нього. З великим пістолетом у руці й усмішкою на обличчі.

Біля периметра часового поля земля була м’якша. Півтисячі років та відсутність нормального дренажу — все перетворило землю біля фундаменту середньовічних мурів на справжнє болото. То&к саме тут Мульч і вирішив вигулькнути на поверхню.

Втім, м’який ґрунт не був єдиною причиною такого вибору. Другою причиною став запах. Справжній тунельний гном здатен уловити дух золота крізь півкілометрову товщу гранітної скелі. А Мульч Копач, володів одним із найкращих носів за всю історію гном’ячого роду й тунельної професії.

Платформа на повітряній подушці висіла в повітрі, а біля неї практично не було охорони. Двоє з найкращих бійців Швидкого реагування (ЗПОПу), приставлених охороняти повернуте золото, наразі жваво обговорювали пригоду, яка спіткала їхнього командувача на порозі Фаулового будинку.

— Та що ти кажеш, Куре! Невже його так і вивернуло?

Кур кивнув і ще раз зобразив, як саме «векав» Корч.

Курова пантоміма стала ідеальним прикриттям для крадіжки, яку замислив Мульч. Цього разу, перш ніж вилізти з тунелю, гном-клептоман старанно прочистив свої «труби». Йому зовсім не хотілося, щоб раптовий викид газів сповістив лепреконів про його присутність. Хоча й не було особливої потреби так уже потерпати. Він міг би кинути хробака-смердюху просто в обличчя Курові Пустомолу, й спрайт нічого не завважив би.

За кілька секунд Мульч переніс до тунелю двадцять чотири зливки. Це була найлегша крадіжка з усіх, які тільки він здійснював у житті. Гном ледве потамував сміх, коли кидав два останні зливки у нору. Ну, Джуліусе! Добру ж послугу зробив ти гномові-клептоману, втягши його до цієї справи. Годі було навіть уявити більш вдалий збіг обставин. Він, Мульч, став вільний, мов птах, ураз розбагатів і, що найголовніше, вважався загиблим. А до того часу, коли ельфи виявлять зникнення двадцяти чотирьох зливків (якщо взагалі це виявлять), Мульч Копач опиниться по той бік Європейського континенту. Тобто шукайте вітра в полі!

Гном шаснув під землю. Щоб перенести скарб, який зненацька впав на нього з чистого неба, доведеться Мульчеві кілька разів пройтися туди-сюди, але затримка варта того. Із такими грошенятами він може відразу піти на заслужений відпочинок. Звісно, гном Мульч Копач муситиме зникнути повністю, але це зовсім не складно: в його винахідливій голові вже визрівав план.

Деякий час він поживе на поверхні. Замаскується під чоловічка, просто дуже невеликого зросту й з відразою до денного світла. Купить собі пентхаус із щільними гардинами десь на Мангеттені чи в Монте-Карло. Декому це, можливо, й видасться дивним: карлик, що ховається від світла. Але, з другого боку, він же буде до непристойності багатий карлик. А люди ладні повірити будь-якій казці, навіть геть неправдоподібній, коли при цьому їм дещо перепадає. Особливо щось таке зелененьке й шелестке.