Люк Бессон - Артур і заборонене місто

— Свою жадібність я задовільнив, і тепер спатиму спокійно! Наприклад, на Канарах! В Африці дуже спекотно — мені це не до вподоби! — відповідає негідник, не бачачи, що за його спиною п'ятеро африканських велетнів-матасалаї наставили свої списи в очікуванні, що він ось-ось у них упреться.

— Та не в грошах щастя, це одна із найперших заповідей, і ви в цьому незабаром переконаєтесь! — відповідає Арчибальд, сумно поглядаючи на безумця, що потрапив у пастку, яку сам же й підготував собі.

Коли всі п'ять списів упираються в спину нахаби, той розуміє, що фортуна остаточно не на його боці. Так за якусь мить грозові хмари затягують чисте небо.

Давидо остовпів, і полісмени, скориставшись його переляком, відбирають у нього пістолета. Вождь матасалаї дістає з кишені Давидо бабусину скриньку, а полісмени надягають на Давидо наручники і виводять із вітальні. Вони не дають йому вимовити й слова. Навіть «до побачення»!

Вождь підходить до Арчибальда і вручає йому коштовності.

— Наступного разу ховай, будь ласка, подарунки краще! — говорить він, широко усміхаючись.

— Обіцяю! — весело відповідає Арчибальд. Він назавжди запам'ятає цей урок.

Артур кидається бабусі на шию, і з повним правом отримує заслужену частку пестощів і захоплень.

А хлопчикова мати отримує ляпаси, щоправда не болючі, але ж усе-таки ляпаси. Бо це єдиний спосіб, що змусить її опритомніти. Коли ж вона нарешті розплющує очі, чоловік, трохи піднявши її за плечі, кілька хвилин трясе її як грушу. Перше, що бачить Артурова мати, — це Дави до в наручниках і полісменів, які саджають його в свою машину. Мати хмуриться: вона впевнена, що їй знову ввижаються жахи.

— Як ти почуваєш себе, люба? Тобі полегшало? — ніжно питає її чоловік.

Вона не відповідає. Пильно вдивляючись в поліцейський автомобіль, жінка чекає, чи не злетить він у небо.

Та машина зривається з місця, лишаючи по собі шлейф густої куряви, і мчить не в небо, а по дорозі в бік міста.

Отже, вона не спить, і все, що діється навколо, — реальність.

— Я почуваю себе добре! — з деяким запізненням відповідає мати, розгладжуючи складки на своїй сукні. Поглянувши у вікно, вона бачить ями, викопані її чоловіком.

— Все чудово! — промовляє вона, ніби нічого й не сталося. Від численних падінь у неї зірвало дах, і він ще не став на місце. — Зараз я трішки тут поприбираю! — каже вона, ніби йдеться про порядок на кухні. І мчить у сад, де починає закопувати ями.

Чоловік поглядає на неї і безпомічно знизує плечима. Врешті-решт він зітхає і сідає на край однієї із ям в очікуванні, коли його дружина оговтається від стресу.

А ми й не будемо зупиняти її! Адже хтось має вирівняти землю в саду! Тому чоловік і не перечить дружині, яка вже утрамбовує землю першої засипаної нею ями.

Минув цілий тиждень від часу незвичайних Артурових пригод. Сад набув свого природного вигляду, перед ґанком і на стоянці насипали свіжого гравію, замінили розбиті плити на доріжках.

Одне слово, все, як було раніше, якщо не брати до уваги густий запах страв, який сьогодні долинає із кухні.

Бабусенька піднімає кришку каструлі і насолоджується незрівнянним ароматом. Вміст каструлі тушкується вже кілька годин, і з кожною хвилиною все більше лоскоче ніздрі, саме тому Альфред чемно сидить біля самої плити.

Бабусенька куштує страву, зачерпнувши дерев'яною ложкою, і на обличчі її — задоволена усмішка. Страва вдалася!

Старенька бере дві ганчірки, з їхньою допомогою підхоплює каструлю за ручки і несе до вітальні. Її зустрічає дружний голосний гул голодних родичів та гостей.

— О-о-о! М-м-м! — чути з усіх боків.

Арчибальд розсуває пляшки, звільняючи місце для каструлі, звідки линуть неймовірні запахи.

— О! Жираф'яча шия! Моя улюблена страва! — вигукує Арчибальд.

Артурова мати, його донька, відразу починає перелякано смикатися, але чоловік вчасно її стримує.

Мати заспокоюється. Проте вона й досі трохи не в собі.

— Жартую! — вигукує Арчибальд і береться за пляшку з білим вином. — Це тобі, моя доню! Випий скляночку: крапелька білого вина ще нікому не зашкодила! — каже дідусь, наповнюючи келих.

Він хоче пригостити ним і своїх п'ятьох друзів-матасалаї, але ті ввічливо відмовляються.

Зате жоден із двох полісменів не має наміру наслідувати їхній приклад.

— Ми в поліції завжди готові допомогти, особливо коли йдеться про приборкання пляшки білого вина, — жартує один.

Жарт усім сподобався, а дідусь аж закашлявся від реготу.