Люк Бессон - Артур і заборонене місто

Добре, що птах своїм криком підняв її!

Та хіба хижак прилетів тільки для того, щоб розбудити бабусеньку? Ось і знову він голосно клекоче на подвір'ї.

Бабусенька прислухається. Будь-який звук, чи то скрипіння підлоги, чи мишачий писк, вона готова прийняти за знак, за знамення, за повеління долі.

Маючи гострий зір і тонкий слух, яструб цілком міг помітити те, чого не побачила вона. Так, звичайно, птах щось знайшов, і це щось має стосунок до її онука! Можливо, яструб комусь посилає сигнали, когось попереджає. Але кого? У хижаків дуже сильний зір, вони бачать далеко, значно далі, ніж бабуся. Може, яструб помітив щось здалеку?

Годі здогадок! Предмет, який птах розгледів уже давно, — це автомобіль. Він наближається до будинку бабусі. Ще трохи — і вона сама його побачить.

Машина мчить у хмарах куряви, які передзахідне сонце розфарбувало всіма барвами райдуги.

Не встаючи з дивана, бабуся напружено вслухається у вечірні звуки. Двигун шумить гучніше.

Яструб двічі скрикує, повідомляючи, що в машині сидить двоє пасажирів. Але птаха дратує хрипке торохтіння мотора, і він відлітає.

Навряд чи його відліт можна розцінити як добрий знак.

Птахи, як відомо, мають дар передчуття… Невже цей автомобіль передвіщає нещастя чи біду?

Машина ховається за пагорбком.

Відкашлявшись, бабуся відчуває в повітрі важку свинцеву тишу. Автомобіля не чути.

Ніби параболічна антена, що намагається впіймати сигнал, бабуся поволі крутить головою.

Машина з гучним гулом вискакує із-за пагорба і мчить до її будинку. Хромована решітка радіатора виблискує у прощальних променях сонця. Гул мотора переходить у ревіння. Увірвавшись у сад, воно стрясає дерева, нагинає траву і обрушується на дім.

Бабуся здригається і схоплюється з дивана. Нема сумніву: яструб повідомив їй і справді дуже важливу новину.

Тільки ж яку? Бабуся поправляє сукню, розгладжує комірець і поспішно шукає капці.

Увірвавшись до вітальні, ревіння двигуна стихає, зате чується шурхотіння шин по гравію. Значить, машина зупинилася біля ґанку.

Бабуся встигла знайти тільки один з капців: скрипіння гальм заскочило її зненацька. Як старий пірат на дерев'яній нозі, вона шкутильгає до дверей. Але бажання дізнатися, хто ж приїхав, пересилює любов до порядку. Скинувши капця, а разом з ним і кілька десятків років, бабуся стрімко летить до дверей.

Мотор нарешті заглух. Дверцята машини завили, як кішка, що потрапила в мишоловку, і старі, ніколи не чищені шкіряні черевики з хрускотом стали на гравій. Власник таких черевиків навряд чи привезе добрі новини. Яструб мав рацію, коли полетів геть.

Підбігши до дверей, бабусенька починає воювати з ключем.

— От біда, якого дідька я замкнула двері? — бурчить вона, намагаючись з усіх сил повернути ключ у замку.

Вона так поринула в це заняття, що забуває визирнути у віконце, яке виходить на ґанок, і поцікавитися, хто ж приїхав до неї.

Нарешті ключ зі скреготом повертається в замку: вхід вільний!

Відчинивши двері навстіж, бабусенька здивовано бачить перед собою двох осіб. І не стримується — пронизливо кричить. Цей звук цілком можна назвати криком відчаю і жаху водночас!

А ті двоє широко усміхаються і в їхньому зовнішньому вигляді немає нічого жахливого. Навіть навпаки! Кожний дорослий, який має почуття гумору, побачивши бабусиних гостей, знайшов би чимало приводів для сміху. А той, хто звик дотримуватися правил і приписів, сухо зауважив би, що вигляд новоприбулих свідчить про їхній вульгарний смак. І з цим важко не погодитись!

На жінці — зім'ята сукня із великими квітами фуксії, а на чоловікові — ще дужче зім'ятий картатий піджак зеленого кольору, який чергується з кольором гусячого посліду.

Спохопившись, бабуся намагається вдавати, що її волання — насправді радісне привітання.

— Сюрприз! — в унісон радісно вигукує парочка.

Бабуся робить рух, який має означати, що вона розкриває обійми назустріч гостям. Проте хоча її вуста вимовляють «доброго дня», але погляд продовжує волати про допомогу…

— Оце й справді сюрприз! Справжній сюрприз! — говорить вона, загороджуючи собою вхід у будинок і не даючи радісним батькам Артура увійти. (Ви вже здогадалися, що ця парочка — батьки її обожнюваного онука.) їхній приїзд щоразу жахає бабусю.

Продовжуючи всміхатись, бабуся, як голкіпер, усім тілом захищає вхід до будинку. При цьому вона мовчить. І батько Артура, бажаючи прояснити ситуацію, запитує її про те, чого вона боїться найбільше.