Макс Кідрук - Бот. Ґуаякільський парадокс

Перед відправленням Джеймі Макака пообідав, купивши в привокзальній ятці варені боби та булку з шоколадом, після чого придбав собі нову sim-картку оператора «Movistar». Мобільний телефон, який йому повернули перед тим, як випустити за ворота «Пунта Пеуко», працював, але номер давно заблокували. У кишені залишилося 58 тисяч песо.

Комфортабельний автобус класу «semi cama [68] Semi cama — один із різновидів автобусів для тривалих мандрівок у багатьох країнах Південної Америки (Перу, Чилі, Аргентині, Бразилії). » вирушив у дорогу о 14:10 і швидко виїхав за межі міста. Джеймі відхилив спинку крісла, настільки великого, що міг витягнутися на повний зріст, і промацував очима пустельний пейзаж, що тягнувся вздовж Панамерикани. Поступово перша хвиля ейфорії відступила, а на її місце прийшла щемлива чорнота. Джеймі замислився над тим, як тепер житиме, і що більше думав, то більше супився. Він нікому не потрібен, на нього ніхто не чекає, йому доведеться вперше в житті піти на роботу, де за кожним його рухом наглядатимуть… Несподівано Джеймі Макака збагнув, що життя на волі майже не відрізнятиметься від перебування в «Пунта Пеуко», тільки працювати доведеться більше. Він довго вагався — минуло шість годин, небо над пустелею почало заростати пітьмою, — перш ніж наважився зателефонувати Леонардо Каберрі, мексиканцю, який більше півтора десятка років нелегально проживав у Токопійї, займаючись дрібними та зазвичай такими, що не вирізнялися кришталевою чесністю, оборудками, а також підторговуючи травою. Про Каберру говорили, що за гроші він здатен дістати будь-яку річ у межах Латинської Америки, і таке твердження загалом відповідало реальності. Після того як 18 серпня 2009-го до Джеймі завітали «ангели», Макака подався по протигази й альдостерон саме до Каберри. І мексиканець за лічені дні все дістав.

Джеймі Макака, все ще вагаючись, натиснув кнопку виклику. Він боявся почути повідомлення про те, що номер недійсний, і водночас боявся, що Каберра відповість. Пігмей сам не знав, навіщо телефонує мексиканцю. Мабуть, тому, що більше не мав кому телефонувати. Леонардо був чи не єдиним кримінальником північного Чилі, який уникнув облав і не загримів до в’язниці у вересні—жовтні 2009-го після того, як Макака завалився до законників у Сантьяго та виклав усе про наркоту та решту своїх доблесних учинків упродовж останніх десяти років.

У слухавці пролунали довгі гудки, а через кілька секунд Леонардо Каберра відповів сонним і, як завжди, вдрузки обкуреним голосом:

— Що за паскудство? Хто це? Хто це, на хрін, телефонує мені?

— Hуla, mexicano [69] Привіт, мексиканцю (ісп.). , — холодно привітався Макака, думаючи про те, що на волі навіть голос бринить по-іншому. — Це Джеймі.

— Який Джеймі? — не вкурив Каберра. — Я, курва, не знаю ніяких Джеймі.

— Джеймі з Токопійї.

— Макака?! — у запитанні Каберри змішалися здивування, настороженість і ще дещо, чого Джеймі спочатку не зауважив, а може, не захотів зауважити. І дарма. — Розтуди його!

— Я повертаюся додому, mexicano, — сказав коротун.

— Ти ж мав ще відсидіти чортзна-скільки! — зірвалося з уст мексиканця.

— Відсидів уже, — буркнув Макака. — Відпустили.

— О-о, — тим самим насторожено-фальшивим тоном протягнув Каберра. — І де ти зараз?

— Прямую до Антофагасти. Виїхав із Сантьяго шість годин тому.

— О-о, — повторив Леонардо. — І… і що?

— Нічого. Хотів запитати, як у тебе справи? Що нового в Токопійї? Що з моєю квартирою?

— Е-е, — зам’явся мексиканець. — Токопійя стоїть на місці, а справи — кепсько. Тобто не так щоб хріново, але хорошого мало. А у квартирі зараз живе Бруно.

— Який іще Бруно? — роздув ніздрі Джеймі.

— Ну, Бруно Верґара, а це, цей… коротше, ти його не знаєш, — Каберра напружено кашлянув. — Пробач, Джеймі, там зараз такий срач у твоїй хаті. Ми не думали, що ти отак… ну, як сніг на голову.

— Нічого. Я розумію.

— А ти коли приїжджаєш? — поцікавився мексиканець.

От тут Джеймі щось відчув. До суду та рандеву з Господом Макаку більше ніж десять років уважали неформальним босом токопійської мафії, який одноосібно контролював канали надходження наркотиків на північ Чилі з Венесуели та Болівії. Втримуватись на вершині злочинної піраміди вдавалося не так через крутий норов чи навички вправної стрільби, як завдяки прозірливості й умінню тонко відчувати настрої людей. Джеймі насторожився й облизнув губу. Вчувалася якась гнилизна в голосі Каберри.

— Агов, Джеймі, чуєш мене? Чуєш? Алло! Я питаю, коли ти прибудеш?