Макс Кідрук - Бот. Ґуаякільський парадокс

Здесь есть возможность читать онлайн «Макс Кідрук - Бот. Ґуаякільський парадокс» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2015, ISBN: 2015, Издательство: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Жанр: Триллер, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Бот. Ґуаякільський парадокс: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Бот. Ґуаякільський парадокс»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У минулому кращий програміст компанії «TTP», Тимур більше не здатний займатися програмуванням. Він намагається забути події п’ятирічної давнини, коли створені ним боти втілилися у плоті й перетворилися на жахливих вбивць. Але він іще не здогадується, що боти вже поширюють нову епідемію агресії у Ґуаякілі. Величезна кількість людей потрапляє до психіатричної клініки після скоєння особливо жорстоких злочинів. Усі вони малюють однакові фрактали та повторюють ім’я ТИМУР…
Обережно! Ненормативна лексика!

Бот. Ґуаякільський парадокс — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Бот. Ґуаякільський парадокс», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

«Сутінкові» довкола Сліпого застогнали, заворушилися. Поводир, піднявши руку, заспокоїв їх. Він стояв так хвилин п’ять, споглядаючи незрячими очима передвечірній морок, слухаючи голос, який клекотів у голові, а тоді посеред розкиданих обабіч траси знеможених тіл почали вставати окремі «сутінкові». Один — тут, інший — там, ще один — через дорогу. Вони випростувалися, повертали голови та понуро глипали в той бік, куди дивився їхній ватажок. Усього встало десятеро — найвитриваліші й одночасно такі, що найлегше підкорялися наказам голосу. Переступаючи через розпростертих людей, вони згуртувалися довкола Сліпого, після чого мовчки полізли на пагорб, що підступав до шосе зі сходу. Відійшовши на достатню віддаль від дороги, одинадцятеро «сутінкових» завернули праворуч і, не шкодуючи себе, подерлися крізь зарослі.

Сліпий покинув напризволяще тих кількасот заражених, які змогли вибратися з ним із Ґуаякіля, та вирішив самотужки пробиватися туди, куди його кликав голос. Із десятьма «сутінковими» він легко прослизнув повз розставлені довкола місця, де зупинився натовп, блокпости та вирушив на південь.

Цього разу він точно знав, куди іти.

LXIV

Четвер, 22 січня, 20:24 (UTC –4)

Сан-Педро-де-Атакама, Чилі

Без скутерів вони за п’ять хвилин дісталися до північної околиці Сан-Педро.

— Отам, — Ріно тицьнув пальцем у перехняблену водонапірну башту. Металево-дерев’яна конструкція пнулася до неба за кількадесят кроків попереду. — Насосна станція — під баштою. Раніше насос подавав воду в цистерну, а вже звідти вона самопливом ішла в будинки селян.

Погризена корозією десятикубова цистерна виявилася порожньою та сухою. Опори, які її підтримували, у багатьох місцях зогнили та стоншилися, схоже, вся конструкція знаходилася у вертикальному положенні лише завдяки тому, що в цистерні давно не було води. Справа під напірною баштою розташовувалася насосна станція. Цегляна будівля з вузькими вікнами без рам і плоским дахом щільно заросла карликовими деревами та чагарником. За переплетіннями колючок і покорчених, майже безлистих гілок місцями не проглядалися стіни.

Ізсередини не долинало ні звуку.

— Будемо заходити? — спитав Тимур.

— Я сам, — відказав Ріно.

Преподобний протиснувся крізь отвір для дверей без дверей. Насосна станція мала вигляд суцільного приміщення розміром чотири на п’ять метрів, у центрі якого на масивній чавунній станині покоївся вертикальний ґвинтовий насос. Одного погляду вистачило, щоб зрозуміти, що насос не запрацює, навіть якщо вставити вал. Редуктор геть прогнив, зубчаті колеса розкришилися, а ущільнення на з’єднаннях розсипалися на порох від одного доторку. Земля під ногами Ґроббелаара (у насосній станції не вимостили підлоги) була сухою та твердою, як бетон. Із цієї свердловини води не викачати. Та, попри це, щось бентежило Ріно.

— Ну, що там? — долинув знадвору голос Тимура.

Здорованю хотілося б відповісти, що водою навіть не пахне, от тільки… водою справді пахло. Він ворушив губами та ніздрями і відчував запах вологи.

Продершись через чагарник, південноафриканець вибрався зі станції.

— Насосу хана, — чим ближче вони опинялися до місця, де колись стояла «NGF Lab», тим більше Ріно скидався на себе колишнього. — Води тут не добути, але я нюхом чую, що водойма десь поряд. Може, звичайна калюжа, але вона є.

Тимур, який уже збагнув, що ґевал не просто так подався до насосної станції, запитав:

— Хочеш пошукати?

Ріно Ґроббелаар кивнув.

Вони обійшли насосну станцію, проминули низку нежитлових будівель незрозумілого призначення та вийшли у відкриту пустелю. Сан-Педро залишилося позаду. До горизонту тягнулося сіре полотно Атаками.

Сутінки густішали. Через тіняву, що насувалася зі сходу, здавалося, що гори стають більшими та непомітно підкрадаються до селища. Ріно втягнув носом повітря та несподівано закрокував пустелею на схід.

— Куди це він? — підняла руку Лаура.

Тимур мовчки припустив за преподобним. Через хвилину вони зрозуміли, що Ріно не помилився. Упершись руками в боки, велетень так само неочікувано спинився й опустив погляд собі під ноги. Тимур, Лаура та Джеймі підійшли та стали обабіч нього. Біля їхніх ніг чорніла діра завширшки метри півтора, яка вертикально занурювалася в землю.

— Колодязь, — прохрипів Тимур.

— Ага, — Ріно присів навпочіпки.

Стіни примітивної криниці були укріплені покладеними одна на одну дошками, колодами, гілками, металевими прутками та дротяною сіткою; а порожнини в саморобному «каркасі» законопачені шматками одягу та жмутками сухої трави. У радіусі двох метрів довкола колодязя пустельний ґрунт потемнів від вологи — він не був мокрим, точніше, недостатньо мокрим, щоб липнути до взуття, радше якимось сирим, — і в кількох місцях на спресованому піску чітко вимальовувалися відтиски людської ступні.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Бот. Ґуаякільський парадокс»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Бот. Ґуаякільський парадокс» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Бот. Ґуаякільський парадокс»

Обсуждение, отзывы о книге «Бот. Ґуаякільський парадокс» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x