Гоукінз Пола - Дівчина у потягу

Насправді я не проти, у моїй електронній скриньці немає що читати. (Багато спаму від кадрових агенцій, від Дженні з групи пілатесу: вона запитувала, чи не волію я приєднатися до неї ввечері в четвер у клубі, де вона з подружками по черзі готуватиме одна одній вечері. Ліпше померти.) Я не проти, оскільки таким чином він ще раз переконується, що нічого не відбувається, що я нічого не задумала. І мене це влаштовує — влаштовує нас обох — навіть якщо це омана. Я не можу по-справжньому гніватися на нього, оскільки в нього є вагомі підстави бути підозрілим. У минулому я давала йому такі підстави й, мабуть, у майбутньому ще не раз надам. Я не є зразковою дружиною. Не можу бути взірцем. Як би сильно я його не кохала, цього мені однаково недостатньо.

Минулої ночі я проспала цілих п’ять годин — найдовше за багато років. Але найдивніше те, що я настільки була знервована та занепокоєна, коли вчора ввечері повернулася додому, що мені здавалося, ніби я кілька годин буду на стіни дертися. Запевняла себе, що більше ніколи так не вчиню, тільки не після останньої зустрічі, але, коли знову його побачила, виникло бажання, тож я подумала: а чом би й ні? Не розумію, чому маю себе стримувати — багато людей цього не роблять. Чоловіки взагалі себе ніколи не стримують. Не хочу нікому завдавати болю, але людина має буди відвертою сама із собою, чи не так? Саме так я і вчиняю — намагаюся бути відвертою сама із собою, тією особистістю, яку ніхто не знає — ані Скотт, ані Камаль, ніхто.

Після вчорашніх занять із пілатесу я запросила Тару до кіно наступного тижня, а потім попрохала мене «прикрити».

— Якщо він зателефонує, просто скажи йому, що ми разом, що я, наприклад, у туалеті й одразу ж йому передзвоню. Потім зателефонуєш мені, я йому, і всі будуть спокійні.

Вона посміхнулася, знизала плечима та погодилася:

— Добре. — Вона навіть не поцікавилася, куди й з ким я йду. Вона насправді бажає бути моєю подругою.

Ми зустрілися в «Лебеді» в Корлі. Він винайняв номер. Ми маємо бути обережними, не можна, щоби нас викрили. Для нього таке неприпустимо, коштуватиме життя. Для мене викриття також катастрофа. Не хочу навіть думати про те, як відреагує Скотт.

Після близькості він бажає зі мною поговорити про те, що трапилося, коли я була молодшою, жила в Норвічі. Колись я вже натякала на це, але йому кортить почути подробиці. Я розповідаю йому подробиці, але не саму правду. Ошукую, вигадую, розповідаю огидні речі, які він воліє почути. А це навіть весело! І мені не соромно за свій обман, сумніваюся, що він узагалі вірить кожному моєму слову. Майже впевнена, що він сам бреше.

Він ніжився в ліжку, спостерігаючи, як я вдягаюся. Потім сказав:

— Більше такого не станеться, Меґан. Тобі прекрасно відомо, що так тривати не може. Ми не можемо зустрічатися. — Він мав рацію, звісно, мені відомо, що ми не можемо зустрічатися. Не повинні, не маємо, але однаково будемо. Це не остання наша зустріч. Йому несила мені відмовити. Я розмірковувала над цим, повертаючись додому: понад усе мені подобається саме влада над людьми. Вона п’янить.

Я на кухні, відкорковую пляшку вина, коли за спиною з’являється Скотт, кладе руки мені на плечі та стискає зі словами:

— Як усе пройшло? У психотерапевта? — Я відповідаю, що все добре, що намітився прогрес. Він уже звик, що я не вдаюся до подробиць. Тож додає: — Добре вчора з Тарою розважилися?

Я достеменно не знаю, оскільки стою до нього спиною, чи то йому насправді цікаво, чи то в чомусь підозрює. З голосу нічого викрити неможливо.

— Вона доволі мила, — відповідаю я. — Ви з нею затоваришували б. Наступного тижня ми разом збираємося в кіно. Можливо, мені слід запросити її до нас повечеряти?

— А мене в кіно вже не запрошують? — питає він.

— Якщо хочеш, — кажу я, повертаюся до нього та цілую в губи, — але вона хоче сходити на той фільм із Сандрою Буллок, [4] Сандра Буллок (нар. 24.06.1964) - американська актриса, володарка премій «Оскар» та «Золотий глобус». тож…

— Більше нічого не кажи! Тоді запрошуй її на вечерю, — пропонує він, ніжно торкаючись мого заду.

Я наливаю вино, ми виходимо на вулицю. Сидимо пліч-о-пліч на краю веранди, зануривши ноги у траву.

— Вона заміжня? — цікавиться він.

— Тара? Ні. Самотня.

— А хлопець?

— Не думаю.

— Подружка? — питає він, здіймаючи брови, я сміюся. — Скільки ж їй років?

— Не знаю, — відповідаю я. — Років сорок.